Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури

Психоаналітичний сеанс З. Фройда спокушав жінку не лише самопізнанням, але й ставав лабораторією для вироблення духовної потреби любові. Фройд правомірно вважав, що у процесі психоаналізу, коли відбувалося творення свідомої жіночої суб’єктивності, тобто задіювалися механізми усвідомлення, які сприяли виникненню ясної жіночої історії, жінка-істеричка, спокушена бажанням знати, на певному етапі разом із цим бажанням виявляла закономірне бажання любити. Тлумачення появи любові на основі нарощування свідомості Фройд зробив у статті «Замітки про переносну любов» (1915), довівши, що чиста любов, яка виникає під час психоаналізу як функція аналітичної ситуації, є насправді істинною — свідомою любов’ю. Тобто з допомогою психоаналізу Фройд науково підтвердив вчення Христа, який, усвідомлюючи свій духовний генезис від Бога-отця як Вищої свідомості, навчав учнів: чим свідомішою стає людина, тим більше в ній любові, тим більше в ній божественної сутності. Тому закономірно, що дослідження істерії у жінок сприяло посиленню дискурсу морального батьківства у теорії Фройда. Фройдівська концепція дитини, а відповідно й істеричної жінки як інфантильної особистості, поліморфно збоченої (до людської сутності, чистоти і моральності вона мала подолати шлях просвітлення своєї темної інстинктивної природи) стали основою дискурсу про Батьківство, міцним формуванням батьківського духовного коду, а отже, й реальною гарантією соціальності як державності. Це батьківське бачення несвідомої дитини і несвідомої жінки було бездоганно поясненим, тому стало опорою «неминучості символіки і соціального коду» як «моральне, біблійне бачення»[621]. Отже, З. Фройд, ідентифікуючи себе, як і романтик Шевченко, «батьком» істеричних доньок, на минулому порубіжжі став головним опонентом імперським боговбивцям-батьковбивцям, виступаючи з позиції духовного монотеїзму. У своїй праці «Людина Мойсей і монотеїстична релігія», що підсумовувала його модерністський аналіз національної людини і національної державності, він наводив слова апостола Павла, звернені до євреїв: «Ми такі нещасливі, тому що вбили Бога-отця». Ці слова стосувалися всієї європейської цивілізації на порубіжжі.