Історія ГУЛАГу

За найточнішими на сьогодні даними, між 1929 і 1953 роками в системі ГУЛАГу налічувалося 476 табірних комплексів[646]. Однак цифра ця оманлива. На практиці до складу кожного з цих табірних комплексів входили десятки, навіть сотні менших табірних одиниць. Ці менші одиниці — лагпуикти — ще ніхто не порахував, та це й навряд чи можливо, оскільки деякі з них були тимчасовими, деякі — постійними, а ще інші в різні часи формально входили до складу різних таборів. Небагато можна сказати і про звичаї та практики лагпунктів такого, що було б вірним для них усіх. Навіть під час правління у системі Берії, яке тривало з 1939 року аж до самої смерті Сталіна у 1953-му, умови життя і праці в таборах ГУЛАГу дуже відрізнялися як у різні часи, так і в різних місцях, навіть в одному й тому самому табірному комплексі.

«Кожен табір — це свій власний світ, окреме місто і окрема країна», — писала радянська актриса Тетяна Окунєвська, — і в кожного табору був свій власний характер»[647]. Життя у великому промисловому таборі на Далекій Півночі дуже відрізнялося від життя в сільськогосподарському таборі на півдні Росії. Життя в усіх таборах у найнапруженіший період Другої світової війни, коли серед зеків щороку помирав кожний четвертий, було цілком відмінним від життя там на початку 1950-х, коли рівень смертності там був майже таким самим, як і по всій країні. Життя у таборі, яким керував порівняно ліберальний начальник, не було схожим на життя в таборі, де начальником був садист. Лагпункти також дуже відрізнялися один від одного: за своїми розмірами — в них утримувалося від кількох тисяч до кількох десятків в’язнів, а також за тривалістю існування. Деякі проіснували від 1920-х до 1980-х років, коли вони продовжували функціонувати як тюрми для злочинців. Інші, наприклад ті, що створювалися для будівництва доріг і залізниць у Сибіру, могли діяти протягом одного літа.