Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр.
- Автор: Мотика Ґжеґож
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Дух і Літера
- ISBN: 978-966-378-302-4
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: История
Электронная книга - «Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр.». Краткое содержание книги:
Про причини, перебіг і наслідки цього конфлікту — найбільш дискусійної теми української та польської історіографії й найболючішої проблеми сучасних взаємин двох народів-сусідів, йдеться в пропонованій українському читачеві книзі польського історика, професора, габілітованого доктора Ґжеґожа Мотики. Автор, який багато років працює в дослідних і просвітних структурах Інституту Національної Пам’яті та Інституті політичних досліджень Польської АН, є провідним фахівцем у цій галузі україністики, а його численні наукові розвідки користуються визнанням у середовищі польських і українських дослідників, водночас породжуючи своєю об’єктивністю, та глибиною неприязнь у тих, хто по обидва боки кордону прагне маніпулювати історичним минулим задля досягнення політичних цілей.
Водночас було вирішено шукати можливості порозуміння з поляками супроти комуністів.
Якщо в усіх попередніх заявах, якими керівництво українського підпілля відмежовувалося від антипольських заходів, слід вбачати радше елементи інформаційної війни, розрахованої на приспання пильності ворога, то в цьому випадку ми володіємо чималою кількістю джерел, які, схоже, підтверджують зміну тактики (хоча, аж ніяк не стратегії) УПА. З березня командир СБ «Тимчій» (NN) у наказі для «Сивого» (NN) писав: «Поляків як таких ліквідувати забороняється, можна лише, коли вони зрадники»[298]. До тієї категорії він відносив, скажімо, осіб, які виступають на публічних зборах або мітингах проти українського підпілля.
З іншого боку, однак, напади УПА на польські села та вбивства цивільного населення траплялися й після вересня 1944 року, й іноді були так само жорстокими, як попередні. Почасти це, либонь, було наслідком звичної несубординації партизанів УПА. В листопаді «Шелест» у одному з наказів навіть гостро зганив підлеглих, що замість нищити пости ІБ, ті ліквідують «польські маси». Проте, низові командири УПА могли у власній обороні послатися на невизначеність отриманих наказів. Хоча інструкції ОУН-Б і УПА рекомендували шукати порозуміння з поляками, але водночас вони радили «потиху допомагати в переселенні польського елементу [...] до Польщі»[299].
На межі 1944–1945 років у Тернопільському воєводстві УПА вчинила низку нападів на польські села. Їх масштаб і засяг не залишають сумніву в організованому характері усієї операції та дають підстави для припущення, що в даному випадку було отримано згоду головного командування УПА на відновлення антипольської акції. На це, мабуть, вплинули наполягання місцевих командирів, котрі скаржилися на діяльність ІБ, укомплектованих поляками. Адже характерно, що частина атак були спрямовані власне на ті населені пункти, де існували ІБ. В операціях були задіяні дев’ять сотень (у тому числі загін «Сіроманці»), які ймовірно налічували в сумі від дев’ятисот до тисячі партизанів. Їх підтримували місцеві боївки СБ і СКВ.
23 жовтня 1944 року в селі Трійці (неподалік Заболоття) були замордовані п’ятдесят вісім поляків і чотирнадцять українців. Серед загиблих було четверо дітей у віці від шести місяців до двох років. Наприкінці жовтня бандерівці вбили двадцять поляків у селі Клювинцях (повіт Копичинці). 21 листопада із села Сороцького були виселені кілька українських сімей. Того ж дня був поранений, потрапивши в засідку УПА, а відтак помер у шпиталі в Скалаті вояк ІБ Юзеф Кобилюк. У його похороні 23 листопада взяли участь багато людей, переважно жінок і дітей, а також десять вояків ІБ. Коли похоронна процесія наблизилася до кладовища, її раптом обстріляли з будинків, що належали депортованим українцям. Від першої черги полягли дев’ять жінок і отець Адам Джизґа (пораненого священика нападники добили багнетами). Вояки ІБ відповіли пострілами, проте, коли втратили трьох чоловік, включно з командиром, почали відступати. Тим часом друга група партизанів УПА увірвалася до села й почала розстрілювати польські сім’ї, особливо ті, родичі яких служили в ІБ. Після побоїща українці викинули тіло Кобилюка з труни, поклали на віз єдиного загиблого товариша й відступили. Загинули кількадесят поляків.
У листопаді були зафіксовані щонайменше двадцять три напади на польські села. У грудні їх лічба зросла до п’ятдесяти п’яти. Напади особливо почастішали в період латинського Різдва та Нового року, тобто, коли пильність захисників була найменшою. У ніч із 21 на 22 грудня українські партизани одночасно атакували три села: Завадівку, Коржову й Товстобаби (тепер Високе). У першому селі загинули сорок сім осіб, у тому числі жінки й діти, також було спалено міст. «Група підтримки» ІБ, яка дислокувалася в цьому населеному пункті й налічувала вісімнадцять вояків, була зненацька роззброєна. Шістьох її членів убили. У Коржовій загинули п’ятнадцять чоловік. Найбільше жертв приніс напад на Товстобаби (тут дислокувався польський взвод ІБ), де загинули щонайменше сімдесят двоє місцевих поляків, у тому числі шістнадцять вояків ІБ, та десять мешканців інших сіл. Село спершу обстріляли з гранатомета. Скориставшись посталим сум’яттям, упівці увірвалися поміж будинки, вбиваючи їх мешканців. ІБ чинив опір, убивши двох вояків УПА. За відступаючими упівцями також вирушила погоня, відтак було «затримано 8 бандитів — учасників винищення польського населення, котрі засвідчили, що в погромі [...] брали участь бандити з місцевих мешканців, озброєні сокирами й кинджалами. Крім того, затримано без документів 74 ос[оби], яким проводять фільтрацію»[300].
298
ЦДАВОВУ, ф. 3833, оп. 2, спр. 3, арк. 199–202.
299
ГАРФ, ф. 9478, оп. 1, д. 292, л. 317.
300
Поляки і українці..., с. 1200.