Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр.
- Автор: Мотика Ґжеґож
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Дух і Літера
- ISBN: 978-966-378-302-4
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: История
Электронная книга - «Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр.». Краткое содержание книги:
Про причини, перебіг і наслідки цього конфлікту — найбільш дискусійної теми української та польської історіографії й найболючішої проблеми сучасних взаємин двох народів-сусідів, йдеться в пропонованій українському читачеві книзі польського історика, професора, габілітованого доктора Ґжеґожа Мотики. Автор, який багато років працює в дослідних і просвітних структурах Інституту Національної Пам’яті та Інституті політичних досліджень Польської АН, є провідним фахівцем у цій галузі україністики, а його численні наукові розвідки користуються визнанням у середовищі польських і українських дослідників, водночас породжуючи своєю об’єктивністю, та глибиною неприязнь у тих, хто по обидва боки кордону прагне маніпулювати історичним минулим задля досягнення політичних цілей.
Напередодні Різдва 1944 року УПА атакувала змішане польсько-українське село Ігровиця в Тернопільському повіті. У селі існував постійний пост ІБ, підпорядкований керівництву в Глибочку Великому. Вислані з Ігровиці четверо патрульних наштовхнулися на наступаючі сили УПА. В сутичці загинув один вояк ІБ, а другий потрапив у полон і був убитий (знайдено його відрубану голову). Двоє вцілілих вояків ІБ побігли по допомогу до Глибочка. Упівці напали на Ігровицю тієї миті, коли мешканці посідали за різдвяну вечерю. Їх мордували в будинках сокирами й ножами. Одним із перших загинув священик Станіслав Щепанкевич разом із матір’ю, рідними братами й сестрами. Опір УПА чинили усього лиш кілька вояків ІБ, котрі перебували на посту. Попри чисельну перевагу, націоналісти не захопили будинку. Постріли та калатання дзвону на малій вежі попередили мешканців села, котрі намагалися рятуватися втечею та ховалися в різних криївках, а також у друзів-українців. Попри це були вбиті близько вісімдесяти поляків.
У ніч із 28 на 29 грудня сотня «Бурлаки» на чолі з Іваном Семчишиним «Чорним» ударила на Лозову. Селяни почувалися в безпеці, позаяк село було розташоване поруч із Тернополем. Навпростець до міста було сім кілометрів, по шосе — десять, а залізницею — дванадцять. Окрім того, неподалік дислокувався підрозділ червоноармійців, які вартували залізничний міст. В селі мешкали близько восьмисот людей, переважно поляків. Атака почалася після 22-ї години. Упівці оточили село, а відтак, розділившись на невеликі групи, вривалися до будинків і вбивали, часто сокирами, усіх, кого лиш зустріли. Подекуди їм намагалися чинити опір. Через кілька годин зі Зборова прибув на допомогу радянський підрозділ. Водночас під’їхав панцирний потяг і почав обстрілювати село, підпаливши деякі будинки. Упівці почали відступати. Радянський рапорт так оцінив втрати: «Убиті/ зарізані 122 чоловік, серед них 67 жінок, 11 дітей у віці 8 і менше років. Замордовано 8 українських родин, решту поляки»[301].
У ніч із 1 на 2 січня 1945 року в селі Елеонорівка були вбиті двадцять шість поляків. У Глибочку в ніч із 12 на 13 січня упівці вбили вісімнадцять поляків і трьох українців. 26 січня УПА напала на село Майдан у повіті Копичинці. Були спалені всі польські садиби. Поляки намагалися сховатися в латинській церкві, проте бандерівці увірвалися всередину. Частину людей вони вбили на місці, частину вивели назовні та зарубали сокирами біля криниці. Загинули сто вісімнадцять поляків.
2 лютого чортківський курінь УПА на чолі з Петром Хамчуком «Бистрим» напав на Червоноград (район Тлустого, поблизу сучасного Ниркова), де був розміщений підрозділ ІБ. В тій місцевості більшість мешканців були поляками. Уночі в містечку також переховувалися поляки з навколишніх сіл. На початку 1945 року під опікою ста вояків ІБ перебували близько півтори тисячі поляків. Містечко атакували дві сотні — «Сірі вовки» та «Чорноморці». Командував усією операцією «Бистрий». Битва почалася близько 22-ї години й тривала всю ніч. УПА обстріляла село та розпочала атаку. Українці, одягши білий камуфляжний одяг і розділившись на невеликі групи, вривалися до окремих будинків, убивали зустрінутих мешканців і підпалювали споруди. Польські захисники були відтіснені до Народного Дому та латинської церкви, де чинили відчайдушний опір. Завершення атаки згадує Чеслав Швідерський: «Почало світати, коли почулися вигуки: Браття, відступаємо!»[302]. Загинули сорок дев’ять поляків, поранені двадцять вісім. Частина села згоріла. Українці втратили двох убитими та мали чотирьох поранених.
Курінь «Бистрого» в ніч із 5 на 6 лютого атакував Бариш у Бучацькому повіті. Містечко налічувало близько семи тисяч мешканців, з яких дві третини становили поляки. Охороняв їх понад стоособовий ІБ, укомплектований поляками, з-поміж яких близько п’ятдесяти колись належали до АК. ІБ раніше брав участь у багатьох операціях проти УПА на терені всього Бучацького повіту, навіть сусідніх повітів, тому становив реальну загрозу для українських партизанів. Упівці напали близько 22-ї години. ІБ чинив запеклий опір, навіть намагався контратакувати. В польському звіті констатується, що УПА «палила й мордувала в будинках»[303]. Партизанам допомагало місцеве українське населення. Поляки оцінили українські втрати в кількадесят убитих і поранених (ця кількість, мабуть, завищена), натомість польські втрати становили понад сто вбитих.
Курінь «Бистрого» знову вдарив у ніч з 12 на 13 лютого. Цього разу було атаковане село Пужники, звідки чимало молоді служило в ІБ у районному центрі Коропці. В селі залишалися переважно жінки та діти. В радянському рапорті читаємо:
301
ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 23, спр. 1730, арк. 65.
302
Цит. за: Henryk Komański, Szczepan Siekierka, Ludobójstwo dokonane przez nacjonalistów ukraińskich na Polakach w województwie tarnopolskim 1939–1946, Wrocław 2004, s. 908–909.
303
Lucyna Kulińska, Dzieje Komitetu Ziem Wschodnich na tle losów ludności polskiej w latach 1943–1947, t. 1, Kraków 2003, s. 328.