Коли курява спаде
- Автор: Алай
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7534-5
- Переводчик: Надежда Анатольевна Кирносова
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Коли курява спаде». Краткое содержание книги:
У романі «Коли курява спаде» (1998), який зробив Алая знаменитим і за яким знято телесеріал, досліджується психологія влади, якою вона постає на ґрунті тибетського життя середини XX століття, до приходу в цей регіон Червоної армії Китаю і приєднання Тибету до КНР. У центрі роману — життя родини місцевого правителя. Оповідь ведеться від імені його нібито недоумкуватого молодшого сина. Читач знайомиться не лише зі способом життя тибетців, а й з пануючими у країні порядками, де були магічне зілля і феодальні чвари, голод і проституція, шлюби й війни, на які йшли заради захоплення земель та влади, — й усе це на тлі відрубування голів, привселюдного побиття, відрізання язиків, рук і ніг…
— Може, панич знає? І то була влаштована ним пастка?
Я ж у той час все ще силкувався уявити Тхарну голою. Коли батько спрямував на мене допитливий погляд, я зрозумів, що тепер мені слід говорити, і в ту ж мить з моїх губів злетіли слова про справу, яку обмірковувало серце:
— Туси в той день тричі змінювала одяг, а тепер у неї раптом немає що надіти й вона голою гріється біля вогню. Тож хтось поцупив їхній одяг? — запитав я.
Це питання постійно крутилось у мене в голові, однак я не знаходив на нього відповіді. Коли ж я тепер проговорив його вголос, туси й управитель вирішили, що це я даю їм підказку.
— Так, — сказав батько, — їх пограбували! Ти маєш на увазі, що їх пограбували!
— Однак у них є люди і є зброя, тож звичайні розбійники не наважилися б на них напасти, — продовжив його думку управитель. — Так! Правильно! Лха Шопа!
— Ну, нехай Лха Шопа начувається! — Батько поплескав мене по голові. — Твій ячмінь буде відшкодований навіть більше, ніж у десятиразовій ціні.
Сказати по правді, я не зовсім розумів, про що це вони двоє говорять. Батько ляснув у долоні й наказав принести чангу. Ми втрьох осушили по чарці. Батько розреготався й викинув чарку за вікно, де вона розбилася. Від випитого чангу в мене ледь не займалося тіло.
Ми не помітили, коли дощ закінчився. Небо загорілося загравою. Я хотів запам’ятати цей день, адже небо після дощу й світло заграви були надзвичайно зворушливими і яскравими.
Ми з батьком, огорнуті запахом чангу, повернулися до жінок, які щойно вже завершили вбиратись. Чанг, вогонь, теплий і сухий одяг, а також смачна їжа допомогли схвильованій і розгубленій тусині опанувати себе, тож вона задумала знову встановити між собою й нами певну відстань, що надавала б їй відчуття безпеки. Однак їй це не вдалося.
Коли тусиня виявила намір розпочати церемонії, передбачені для першої зустрічі, батько сказав:
— Це не потрібно, ми вже бачились. Оскільки твоє волосся ще не висохло, тож сиди біля вогню.
Ці слова змусили її відмовитись від попереднього наміру підкреслити свій статус туси. Вона безпорадно залишилась сидіти біля печі з вдячною усмішкою на вустах. Туси Мерці залишився дуже задоволений цим своїм жестом, однак не збирався зупинятися на цьому, хоча б його супротивником і була жінка.
— Лха Шопа знеславив себе, — сказав він. — Як це він навіть одягу вам не залишив?
На обличчі тусині з'явився зляканий вираз. Значить, туси Мерці вгадав! По дорозі на них напав туси Лха Шопа і весь ячмінь, який я подарував їм, потрапив до рук інших людей. Туси Ронггонг хотіла прибрати байдужого вигляду, однак як жінка, зрештою, не змогла стримати сліз.
— Не хвилюйся, — сказав батько, — туси Мерці буде відстоювати справедливість.
Тусиня відвернулась і змахнула сльози.
Відтак вона сама поставила себе в нерівне становище. Я поки що не розповідав про те, як вона мене викрала, інакше вона б опинилась у ще більш несприятливих умовах. Тхарна подивилася на мене, підвелась і вийшла.
Я вийшов слідом за нею. І почув позаду тихий сміх.
Яким же свіжим було вечірнє повітря після дощу! По небу піднімався місяць, розсипаючись по річковим брижам срібною лускою. Його холодне світло, відбиваючись від поверхні річки, освітлювало моє серце і освітлювало моє кохання. Тхарна мене поцілувала.
Від її поцілунку я зробився ще дурнішим, тож сказав:
— Який гарний місяць!
Тхарна усміхнулась, і її усмішка була такою ж холодною, як місячне сяйво. Вона сказала:
— Тут про невідкладні справи потрібно говорити, а ти — про місяць!
— Як світиться вода в річці! — продовжував я.
Тепер вона пом’якшила голос і сказала:
— Ти сердишся на мене?
— Мій батько офіційно звернеться до тусині з пропозицією про шлюб.
Сказавши це, я хотів поцілувати її. Вона піддалася на мій крок, тож мої груди притулились до її грудей, однак при цьому вона прикрила мої губи своєю рукою і спитала:
— Ти ж не розкажеш про ті події своєму батькові?
— Я тільки повідомив йому, що отримав тебе на пасовищі, — сказав я, розуміючи, про що вона говорить.
Вона впала мені на груди. Я хотів повести її до своєї кімнати, однак вона сказала, що хоче повернутись до матері. Так я довго стояв, притискаючи її до грудей, омитий сонячним світлом.
Коли ми заговорили про пограбування по дорозі, в очах Тхарни заблищали сльози.
Дивлячись на її вираз обличчя, я відчув, що моє серце сповнилося гнівом і болем.
— Що вони зробили вам, жінкам? — спитав я.