Коли курява спаде
- Автор: Алай
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7534-5
- Переводчик: Надежда Анатольевна Кирносова
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Коли курява спаде». Краткое содержание книги:
У романі «Коли курява спаде» (1998), який зробив Алая знаменитим і за яким знято телесеріал, досліджується психологія влади, якою вона постає на ґрунті тибетського життя середини XX століття, до приходу в цей регіон Червоної армії Китаю і приєднання Тибету до КНР. У центрі роману — життя родини місцевого правителя. Оповідь ведеться від імені його нібито недоумкуватого молодшого сина. Читач знайомиться не лише зі способом життя тибетців, а й з пануючими у країні порядками, де були магічне зілля і феодальні чвари, голод і проституція, шлюби й війни, на які йшли заради захоплення земель та влади, — й усе це на тлі відрубування голів, привселюдного побиття, відрізання язиків, рук і ніг…
— Яка ще, в біса, важлива подія?! Тебе ж громом побило — от важлива подія!
Щойно слова злетіли з вуст, як їх підхопив і поніс за собою вітер, тож я вимушений був повернутися, щоб розчути його крик.
Однак якась подія дійсно мала статися. Моє серце ледь не вистрибувало з грудей. Я прокричав до батька:
— Ти повинен був привезти сюди літописця! У цей час він має бути тут!
В іншу оглядову вежу вдарив грім, промайнула кульова блискавка і висока будівля завалилася, перетворившись на купу глини, просякнуту дощовою водою. На горі залишились лише декілька уламків обгорілої деревини й один охоронець.
Туси Мерці наказав людям стягнути вниз свого дурного сина, як він не пручався. Цього разу він справді розгнівався:
— Бачиш? Ось твоя подія! Ти що, хочеш, щоб я разом із тобою загинув?
Я отримав від нього ляпас. Він завдав мені болю, тому я зрозумів, що він любить мене, адже люди, які мене ненавиділи, не могли завдати мені болю. Від болю я впав на землю, а управитель зупинив розлюченого туси. Упала злива, а гуркіт грому поступово стих. Точніше не стих, а віддалився, мов якесь величезне колесо покотилося далі. Я хотів так і лежати і захлинутися слізьми. Однак саме в ту мить я побачив, що всі люди до чогось дослухаються. Так, і я почув, що то був цокіт кінських копит. Кінь був не один, але й не сто, лише, я думаю, двадцять-тридцять. Батько подивився на мене й зрозумів, що моє відчуття правдиве. Він наказав людям узяти зброю. Я підскочив і радісно вигукнув:
— Тхарна повернулася!
Залунав квапливий стук у браму.
Потім брама відчинились і в дворі заюрмилися тусиня та її люди. Я побіг з вежі вниз. Усі спішились, але Тхарна залишилася на коні. Вони всі були такі мокрі, мов їх щойно виловили з води. Але я не бачив інших людей, я бачив тільки ЇЇ. Бачив тільки Тхарну, що мокра-мокрісінька сиділа на коні. Ніби вона принесла з собою всі дощі світу. Ніби вона сама була духом дощу.
Я зняв її з коня.
Тхарна зчепила руки в мене на шиї й міцно притислася до моїх грудей. Вона була такою холодною, що відігріти її лише теплом тіла було неможливо. Для цього знадобилися ще вогонь і чанг.
У нас не було достатньо жіночого одягу, щоб дати їм на зміну. Тусиня, хоч і з блідим обличчям, пожартувала з туси Мерці:
— Як це так? Хіба Мерці не найбагатші туси?
Батько подивився на неї, посміхнувся, а потім вийшов, забравши з собою всіх нас — чоловіків. За порогом він особисто зачинив за собою двері й голосно сказав:
— Коли висушите свій одяг, тоді й поговоримо.
Зазвичай під час зустрічей туси повинні були дотримуватися складного ритуалу, а велика кількість церемоній створює відчуття відстані між людьми. Проте цього разу дощ зіграв свою роль. Він привів до нас змоклу тусиню, і все стало набагато легше. Між двома туси під час такої зустрічі виникла невимушена атмосфера, і вони навіть жартували через вікно: жінка-туси перебуваючи всередині, а чоловік-туси — назовні. Я мовчав, однак крізь шум дощу чув шурхіт мокрого одягу, який знімали з себе жінки, та їхні вигуки, що виходили пронизливими, попри те, що вони стишували голоси. Я знав, що Тхарна вже повністю роздягнулась і сидить на ведмежій шкурі, а вогняне тепло пестить її. Прикро було те, що в мою голову знову повно напхалося туману, і я не міг уявити, як має виглядати гарна оголена дівчина. Батько поплескав мене по голові, й ми пішли до іншої теплої кімнати.
Дивлячись, як поступово темнішає небо, туси сказав:
— Гарна робота!
Управитель подивився на мене, а я — на управителя: ми обидва не знали, про що він говорить.
Погляд туси поступово відірвався від дощу й сутінок і, дивлячись на мене, туси сказав:
— Це — гарна робота. Гадаю, тобі дістанеться гарна жінка, яку ти хочеш мати.
— Господар, напевне, має на увазі не тільки це? — запитав управитель.
— Так, не тільки це, — відповів туси. — З ними по дорозі щось трапилось. І що б це не було, тепер родина жінки-туси потребує нашої допомоги. Однак що ж із ними трапилось?
Управитель уже розкрив рот, але туси застережливо підняв палець; зрозумівши натяк, управитель сказав інше: