Легенди нескореної зими
- Автор: Ухачевский Сергей
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-362-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Легенди нескореної зими». Краткое содержание книги:
Усі збіги власних назв, імен чи характерів є абсолютно випадковими.
Автор і Видавець просять у Вас пробачення за ненормативну лексику, яка трапляється у романі. Автор просто показав життя таким, яким воно є.
Кажучи словами Ярослава Гашека, автора безсмертного роману «Пригоди бравого вояки Швейка»: Життя — це не школа витонченої поведінки. Кожен говорить так, як уміє…
А цей роман — ані підручник салонних манер, ані науковий трактат про те, яких слів прийнято вживати у товаристві.
Після усіх їхніх наказів і рекомендацій Дід зібрав своїх бійців в імпровізованій кімнаті для нарад і наказав:
— Поки вони поділять владу, працюємо автономно. У нас є наш сотник Мишко, є я, і поки що цього досить. Минуло півдня, а ми тупцюємо на місці, — перевів погляд на Бачу, котрий розжився добром тітушок і беркутні, як собака блохами, і все це притягнув в бутік: — Що, куркуль, зіндан[135] приготував?
Бача надув губи і, розважливо покивавши головою, повідомив:
— Тут такий подвал, Сєрий, шо особєй двадцать могуть привольно отдихать от ділов своїх праведних, без особєнного комфорту.
— Добудь надійний замок на двері, — наказав Дід, — і постав постійний пост, щоб не порозбігалися. Бо зараз наші всі починають відзначати перемогу з вливаннями… Хоча ще рано святкувати…
Увімкнулась рація:
— Прийом! Дєд, я Швидкий, взяли мерзу. Це вони… Їх ведуть до тебе…
— Прийняв, — відказав Сергій і переможно обвів поглядом своїх бійців: — Перша партія пішла, здається, взяли Логопеда з Мопедом…
Партію полонених тітушок невдовзі пригнали у магазин. Їх розкидали по різних «кімнатах», щоб не спілкувалися між собою і приставили до кожного охорону. «Печенюшки», котрі теж облаштувалися в одній з кімнат бутіка, понесли бранцям каву і бутерброди. Майданівці нашвидкуруч у підсобці влаштували кабінет для допиту. Вони десь роздобули планшет для запису свідчень, диктофон, пачку паперу з ручками і навіть настільну лампу, щоб все мало вигляд класичного допиту. До Діда приєднався Матроскін. Власне, він займався допитами тітушні вже не перший день. Але тут такі екземпляри…
Спочатку допитували «рядових» тітушок, котрі не були чимось особливим — пацанва з депресивних і не дуже районів, що приїхала до Києва на антимайдан підзаробити грошей і гарно розважитися у столиці. Хто знає, чи випала б їм ще колись нагода потрапити до Києва, ще й на дурняк. Однак ці хлопці розповіли багато цікавого про антимайдан, його лідерів, спонсорів і катів. Особливо говіркий був хлопчина з Одеси на прізвисько Єнот. Він був кухарем, часто готував «ексклюзивні» страви для Зінченка та його наближених. Тому і знав більше від інших…
Як з’ясувалося, першим з антимайдану дризнув Зінченко, прихопивши касу. За чутками, там було не менше п’яти мільйонів гривень. При чому це було вчора ввечері. Зіна прибіг з Інститутської з обісраними штанами. Коли почав переодягатися, всі, хто був у наметі, вибігли. А він кричав, що це не з переляку, а просто отруївся і накинувся на Єнота з обвинуваченнями, наче той підсунув йому не свіжий плов.
— Чиї це гроші, хто безпосередньо давав їх Зіні? — допитувався Матроскін, він несподівано перейшов на українську мову і виявилось, що досить непогано нею володів.
— Багато було спонсорів… — одеський тітушка теж вільно спілкувався українською. — Колісніченко… Богатирьова передавала через якісь там канали наркоту, Царьов приносив бабки, випивку, якісь бізнесмени, яких я не знаю, теж передавали продукти, «капусту»… Ще синок директора інвесткомпанії «Троєщина», передавав і бабки, і наркоту… Його Єгор звати. Чмо таке… На людей дивилося, як на порожнє місце…
— Ти ще з Азаровим не спілкувався, — реготнув Дід. — Ну-ну, — підбадьорив полоненого, — розповідай далі…
Разом із Зіною рвонули на Крим і севастопольські беркутівці. Щодо катів, то в Маріїнському парку було багато охочих «помаринувати»[136] майданівців. Але головними майстрами заплічних справ антимайдану були Мопед з Логопедом. Ні, крім них були ще групи, командировані від міністра Захарченка — ці особливо лютували. В принципі, менти всі лютували, і що головне — їм все сходило з рук. Мало того, вони за це отримували премії у клятих піндоських доларах. Комусь платили тисячу, комусь сто баксів.
— А як оцінювалась робота катів? — поцікавився Матроскін, — Чому одним більше, а іншим менше?
— Зінченко вирішував, скільки кому платити або йому підказували із контори. Своїм людям він завжди платив більше.
— Проблем не виникало? — здивувався Матроскін. — Адже чутки між людьми ходили, хто скільки отримував…
— Незадоволених приводили до порядку люди Зіни. У нього було два дуболома, колишні наркомани, бандюки з дев’яностих, прихожани його «церкви». Вони ламали їм пальці, носи… Їх усі боялись. Іноді порядок наводили менти…
Дід дивився на цього юнака і дивувався. Вбивства, побиття людей з іншими поглядами для нього стали буденною справою, за яку можна було отримати непогану винагороду.
135
Зіндан (від перського zindаn «тюрма») — традиційна підземна в’язниця в Середній Азії. Слово утворено від слів «зіна» — «злочин, порушення» і «дано» — «приміщення».
136
Помаринувати (жарг.) — познущатись, побити полонених.