Рукопис, знайдений у Сараґосі
- Автор: Потоцкий Ян
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Піраміда
- ISBN: 978-966-441-411-8
- Переводчик: Виктор Дмитрук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Рукопис, знайдений у Сараґосі». Краткое содержание книги:
— Аби тільки не в цей момент, — відповів мій дід. — Я не спромігся би приховати своєї прив’язаності до роду Маккавеїв; а з іншого боку, я переконаний, що Ірод нічого не занедбає, аби винищити одного за другим усіх Асмонеїв.
— Оскільки ти хочеш тут залишитися, — сказав Деллій, — то сховай мене в своєму домі. Я вчора покинув двір. Ми закриємося разом і лише тоді вийдемо на світ Божий, коли вся країна стане римською провінцією, що незабаром, безумовно, настане. Мій маєток, який становить тридцять тисяч дариків, я віддав у руки твого тестя, коли він попросив мене вручити тобі гроші за проживання в твоєму домі.
Мій дід з радістю прийняв пропозицію свого приятеля й відсунувся від світу більше, ніж будь-коли. Деллій часом виходив, приносив новини з міста, а протягом всього іншого часу викладав грецьку літературу юному Мардохею, який пізніше став моїм батьком. Часто також читали Біблію, бо мій батько хотів обов’язково навернути Деллія. Ви добре знаєте, як скінчили Клеопатра і Антоній. Згідно з передбаченням Деллія, Єгипет перетворили в римську провінцію, однак у нашому домі відособленість стала такою звичною, що політичні події не принесли ніяких змін у наш спосіб життя.
До всього цього додавалися й постійні новини з Палестини: Ірод, який, як здавалося, мав упасти разом зі своїм опікуном Антонієм, увійшов у фавор в Авґуста. Він повернув собі втрачені провінції, завоював багато нових, мав військо, скарбницю, величезні запаси збіжжя, так що його вже починали називати Великим. Його й справді можна було назвати якщо не великим, то принаймні щасливим, якби сімейні сварки не затьмарювали блиску такого виняткового талану.
Як тільки в Палестині утвердився спокій, мій дід повернувся до свого наміру переселитися туди разом зі своїм дорогим Мардохеєм, якому тоді йшов тринадцятий рік. Деллій також щиро прив’язався до свого учня й не хотів з ним розлучатися, аж раптом прибув з Єрусалима єврей з листом, у якому говорилося:
Раббі Седекія, син Гіллеля, негідний грішник і останній зі святого синедріону фарисеїв — Єзекії, чоловікові його сестри Мелеї, шле привіт.
Зараза, яка напала на Єрусалим за гріхи Ізраїлю, забрала мого батька й старших братів. Вони зараз на лоні Авраама, причетні до його безсмертної хвали. Нехай небо винищить садукеїв і всіх тих, хто не вірує у воскресіння з мертвих. Я був би негідним називатися фарисеєм, якби посмів заплямити руки привласненням чужого добра. Тому я дуже старанно шукав, чи мій батько не залишився комусь винним, а почувши, що дім, який ми займали в Єрусалимі, протягом якогось часу належав тобі, то я пішов до суддів, але не знайшов у них нічого такого, щоб цю здогадку могло підтвердити. Дім, без сумніву, належить мені. Нехай небо скарає лихих. Я не садукей.
Відкрив я також, що якийсь необрізаний по імені Деллій помістив свого часу у мого батька тридцять тисяч дариків, однак я, на щастя, знайшов папір, щоправда, дещо замазаний, який, на мою думку, має бути розпискою згаданого Деллія.
Зрештою, той чоловік був прихильником Маріамни і її брата Аристовула, а отже ворогом нашого великого царя. Нехай небо скарає його разом з усіма лихими й садукеями.
Бувай здоров, коханий брате, обніми за мене мою дорогу сестру Мелею. Хоч я був дуже юним, коли ти з нею одружився, але вона завжди в моєму серці. Мені здається, що посаг, який вона принесла в твій дім, дещо перевищує частку, яка їй належиться, але про це ми поговоримо іншим разом. Бувай здоров, коханий брате! Нехай небо наставить тебе на шлях істинного фарисея.
Мій дід і Деллій довго дивилися, здивовані, один на одного, нарешті цей останній першим перервав мовчання й сказав: