Рукопис, знайдений у Сараґосі
- Автор: Потоцкий Ян
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Піраміда
- ISBN: 978-966-441-411-8
- Переводчик: Виктор Дмитрук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Рукопис, знайдений у Сараґосі». Краткое содержание книги:
Щодо мене, то події тієї незвичайної подорожі ще більше посилили мою схильність до бродяжництва. Я з огидою думав про той час, коли мене мали замкнути в монастирі театинців, але дядько моєї тітки наполягав на цьому, тому треба було, після всіх зволікань, які я тільки міг вигадати, скоритися своїй долі.
Поки ватажок циган усе це розповідав, прийшов один з його підданих доповідати йому, що було зроблено за цей день. Кожен з нас висловив свої думки з приводу такої незвичайної пригоди, але кабаліст пообіцяв нам значно цікавіші речі, які ми почуємо від Вічного Жида, і запевнив, що наступного дня ми неодмінно побачимо цю надзвичайну особу.
День двадцять перший
Ми вирушили в дорогу, кабаліст же, який на цей день пообіцяв нам Вічного Жида, не міг стримати своєї нетерплячості. Нарешті на віддаленій вершині ми побачили чоловіка, який ішов з величезним поспіхом, зовсім не зважаючи на стежки.
— Ось і він! — вигукнув Уседа. — Ах, ледацюга, негідник! Цілих вісім днів волочився сюди з Африки!
За кілька хвилин Жид був уже на відстані кільканадцяти кроків. З цієї відстані кабаліст вже щосили гукав до нього:
— Ну, як?.. Чи маю я ще право на дочок Соломона?
— Ніякого, — відповів Вічний Жид, — ти втратив не тільки будь-яке право на них, але й усю владу, яку мав над духами вище двадцять другого ступеня. Сподіваюся також, що невдовзі ти втратиш і ту владу, яку так підступно здобув наді мною.
Кабаліст на хвилинку замислився, а потім сказав:
— Тим краще, я піду за прикладом моєї сестри. Якось іншим разом ми поговоримо про це детальніше; тим часом же, пане мандрівнику, наказую тобі, щоб ти ішов між мулами цього молодого чоловіка і його товариша, про якого історія геометрії ще колись згадуватиме з гордістю. Розкажеш їм історію свого життя, але застерігаю тебе — точно і ясно.
Вічний Жид спершу пробував опиратися, але кабаліст промовив кілька незрозумілих слів, і нещасний бурлака почав так:
Рід мій належить до тих, які служили первосвященику Онії і, з дозволу Птоломея Філометора, збудували храм у Нижньому Єгипті. Діда мого звали Єзекія. Коли знаменита Клеопатра вийшла заміж за свого брата Птоломея Діоніса, Єзекія пішов до неї на службу як придворний ювелір; окрім того, йому була доручена закупівля дорогих тканин і одеж, а потім головний нагляд за проведенням святкувань. Одне слово, можу вас запевнити, що дід мій був достатньо впливовий при александрійському дворі. Я кажу це не для того, щоб похвалитися, навіщо б це мені здалося? Вже сімнадцять віків — ба навіть більше — минає, як я втратив його, бо він помер на сорок першому році правління Авґуста. Я був тоді дуже молодий і ледве пам’ятаю його, але такий собі Деллій часто розповідав мені про ті події.
Тут Веласкес перервав Вічного Жида, запитавши, чи це не той самий Деллій, музикант Клеопатри, про якого часто згадують Флавій і Плутарх.
Вічний Жид дав ствердну відповідь, після чого продовжив так:
— Птоломей, який не міг мати дітей зі своєю сестрою, звинуватив її в неплідності й після трьох років шлюбу розлучився з нею. Клеопатра виїхала до одного з портових міст на Червоному морі. Мій дід супроводжував її в цьому вигнанні й саме тоді купив для своєї повелительки дві знамениті перлини, одну з яких вона розчинила і випила на бенкеті, влаштованому Антонієм.
Тим часом в усіх частинах римської держави вибухнула громадянська війна. Помпей втік до Птоломея Діоніса, який наказав відрубати йому голову. Ця зрада, яка повинна була запевнити йому милість Цезаря, привела до зовсім протилежних наслідків. Цезар прагнув повернути корону Клеопатрі. Жителі Александрїї стали на захист свого царя з такою самовідданістю, прикладів якої ми мало знайдемо в історії; однак коли цей монарх через нещасний випадок потонув, ніщо вже не заважало Клеопатрі задовольнити свою жагу влади. Цариця відчувала безмежну вдячність до Цезаря.
Цезар перед виїздом з Єгипту наказав Клеопатрі вийти заміж за молодого Птоломея, який був її братом і водночас шваґром, як молодший брат Птоломея Діоніса, першого її чоловіка. Цьому монарху було тоді всього одинадцять років. Клеопатра була вагітною, а її дитя назвали Цезаріоном, аби не було ніяких сумнівів щодо його походження.
Мій дід, якому було тоді двадцять п’ять років, вирішив одружитися. Можливо, це було дещо запізно як для єврея, але він відчував нездоланну огиду до шлюбу з жінкою родом з Александрії, навіть не тому, що єрусалимські євреї вважали нас відступниками, а тому що, на нашу думку, на землі повинна була існувати тільки одна святиня. Наші прихильники вважали, що наш єгипетський храм, заснований Онією, як колись самаритянський, стане причиною відступництва, якого євреї боялися як неминучого лиха загального знищення. Такі набожні спонуки, а також нехіть, яку відчували до всіх придворних посад, зумовили, що мій дід вирішив поїхати до святого міста і там знайти собі дружину. Саме в цей час єрусалимський єврей по імені Гіллель приїхав з усією родиною до Александрії. Його донька Мелея впала в око моєму дідові, і весілля було надзвичайно пишним: Клеопатра і її юний чоловік ушанували його своєю присутністю.