Рукопис, знайдений у Сараґосі
- Автор: Потоцкий Ян
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Піраміда
- ISBN: 978-966-441-411-8
- Переводчик: Виктор Дмитрук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Рукопис, знайдений у Сараґосі». Краткое содержание книги:
Сеньйоре дон Енріке!
Нещасна, яка стала причиною смерті свого батька й знищила життя того, якому небо її призначило, насмілюється звернутися до твоєї пам’яті. Охоплена докорами сумління, я віддалася покуті, суворість якої мала прискорити кінець. Альварес пояснив мені, що якщо я помру, то герцоґ, мій чоловік, стане вільним і, безумовно, одружиться знову, можливо, щасливіше щодо потомства, ніж зі мною; і навпаки, залишаючись в живих, я можу запевнити тобі отримання в спадок нашого маєтку. Я погодилася, що він має слушність, відмовилась від надмірних постів, зняла волосяницю й обмежила свою покуту усамітненням і молитвою. Тим часом у герцоґа, який віддавався світським розвагам, мало не кожного року погіршувалось здоров’я, і я не раз думала, що він залишить тебе власником титулів і маєтків нашого роду. Але, мабуть, небо вирішило залишити тебе в безвісті, яка так не узгоджується з твоїми видатними здібностями.
Я дізналася, що ти маєш сина. Якщо я зараз прагну жити, то єдиною причиною цього є бажання повернути йому багатства, які ти через мене втратив. Тим часом я подбала як про його, так і про твою долю. Алодіальні володіння нашого дому від найдавніших часів завжди належали молодшій гілці, однак оскільки ти не згадував про них, їх приєднали до маєтків, призначених для мого утримання. Але це все одно твоя власність, і Альварес вручить тобі доходи за п’ятнадцять років, а також отримає твої розпорядження щодо дальшого управління ними. Певні причини, що зумовлені деякими рисами характеру герцоґа Веласкеса, не дозволили мені зв’язатися з тобою раніше.
Прощавай, сеньйоре дон Енріке; немає дня, коли б я не промовляла покутніх молитов і не благала небо поблагословити тебе й твою щасливу дружину. Помолися й ти за мене і не відповідай на мій лист.
Я вже казав вам про той вплив, який виявляли спогади на душу мого батька, і ви можете зрозуміти, що цей лист пробудив їх усі. Цілий рік він не міг займатися улюбленою працею; лише старання дружини, прив’язаність, яку він відчував до мене, а передовсім загальна теорія рівнянь, якою тоді почали займатися геометри, змогли повернути його душі сили й спокій. Зростання доходів дозволило йому збільшити свою бібліотеку й фізичний кабінет; незабаром йому навіть вдалося обладнати невеличку обсерваторію, оснащену чудовими приладами. Немає потреби додавати, що він також постарався задовольнити вроджену схильність до добрих учинків. Ручаюся вам, що в Сеуті не залишилось жодної людини, справді вартої жалості, бо мій батько всіма способами намагався забезпечити кожному пристойне утримання. Подробиці, про які я міг би вам розповісти, були б, безсумнівно, цікавими, але я не забуваю, що пообіцяв вам власну історію і не повинен ухилятися від наміченої лінії.
Наскільки я пам’ятаю, першою моєю пристрастю була цікавість. В Сеуті немає ні коней, ні карет, ні інших подібних небезпек для дітей, тому мені дозволяли бігати по вулицях, як заманеться. Тож я задовольняв свою цікавість, по сто разів на день бігаючи до порту й вертаючись до міста; я навіть заходив у будинки, на склади, в арсенали, в майстерні, приглядався до робітників, супроводжував носіїв, розпитував перехожих, одне слово, усюди пхав свого носа. Моя цікавість усіх потішала, всюди із задоволенням старалися її задовольнити, всюди — за винятком батьківського дому.
Батько наказав збудувати посеред двору окремий павільйон, у якому розмістив бібліотеку, фізичний кабінет і обсерваторію. Мені було заборонено входити до того павільйону; спочатку мені це було байдуже, але потім ця заборона, збуджуючи мою цікавість, стала могутнім стимулом, який штовхнув мене на дорогу наук. Першою наукою, якій я віддався, був той розділ природничої історії, що зветься конхіологія. Батько часто ходив на берег моря в певні місця, оточені скелями, де під час штилю вода була прозорою, як дзеркало. Там він спостерігав за поведінкою морських істот, а коли йому траплялася гарна мушля, він одразу ніс її додому. Діти за своєю природою є наслідувачами, тож я мимовільно зробився конхіологом і, мабуть, довго працював би в цій галузі, якби раки, морська кропива і морські їжаки не породили в мені нехоті до цього заняття. Я покинув природничу історію і зайнявся фізикою.