Рукопис, знайдений у Сараґосі
- Автор: Потоцкий Ян
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Піраміда
- ISBN: 978-966-441-411-8
- Переводчик: Виктор Дмитрук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Рукопис, знайдений у Сараґосі». Краткое содержание книги:
Через кілька днів цариця наказала покликати мого діда й сказала йому:
— Я щойно дізналася, мій друже, що Цезар проголошений довічним диктатором. Доля підняла цього повелителя підкорювачів світу до ступеня, до якого не піднімала ще нікого. З ним не зрівняються ані Бел, ані Сезострис, ані Кір, ані навіть Александр. Я пишаюся тим, що він є батьком мого маленького Цезаріона. Цій дитині скоро виповниться чотири роки, тож я бажаю, щоб Цезар побачив її й обійняв. Я вирішила через два місяці вирушити до Рима. Ти розумієш, що я хочу, аби мій в’їзд був гідний цариці Єгипту. Останній з моїх рабів має бути одягнений у золоті шати, усі мої речі повинні бути відлиті з дорогоцінних металів і оздоблені коштовними каменями. Для мене накажеш пошити сукню з найлегших індійських тканин, ніяких прикрас не хочу, тільки перли. Візьми всі мої коштовності, все золото, яке є в моїх палацах; крім того мій скарбник видасть тобі сто тисяч талантів золота. Це ціна двох провінцій, які я продала царю арабів; повернувшись з Рима, я їх у нього відберу. Тепер іди й пам’ятай, що через два місяці все повинно бути готове.
Клеопатрі було тоді двадцять п’ять років. П’ятнадцятирічний її брат, з яким вона одружилася чотири роки тому, надзвичайно палко кохав її. Довідавшись, що вона має виїхати, він запав у страшний розпач, а коли попрощався з царицею і побачив, як віддаляється корабель, то журився так, що боялися за його життя.
Через три тижні Клеопатра прибула в порт Остію. Там її вже чекали розкішні човни, які повезли її Тібром, і можна сказати, що вона тріумфально в’їхала в те місто, куди інші царі входили, запряжені в колісниці римських полководців. Цезар, який перевищував усіх інших людей як чарівністю манер, так і величчю духу, прийняв Клеопатру з несказанною люб’язністю, проте не так чуло, як сподівалася цариця. Клеопатра, зі свого боку, спонукувана більше гонором, ніж прив’язаністю, мало зважала на цю байдужість і вирішила як слід познайомитися з Римом.
Обдарована рідкісною проникливістю, вона невдовзі побачила небезпеки, які загрожували диктатору. Вона говорила йому про свої передчуття, але герой не міг допустити до серця почуття страху. Клеопатра, бачачи, що Цезар не зважає на її застереження, вирішила, наскільки це вдасться, отримати від них найбільше користі для себе. Вона була переконана, що Цезар стане жертвою якоїсь змови і що римський світ розпадеться тоді на дві партії.
Перша з них, друзі свободи, мала своїм явним керівником старого Цицерона, бундючного мудреця, який гадав, що вершить великі діла тільки тому, що голосно промовляє до людей, і який сумував за спокійним життям у своїй тускульській віллі, хоча й не збирався відмовлятися від впливу, пов’язаного зі становищем вождя партії. Ці люди прагнули домогтися якоїсь великої мети, але не знали, з чого почати, бо абсолютно не знали життя.
Друга партія, друзі Цезаря, складалася з талановитих вояків, які відверто віддавалися життєвим насолодам і задоволенню своїх пристрастей, спираючись на пристрасті своїх співгромадян.
Клеопатра недовго вагалася з вибором; вона розставила тенета жіночих чарів на Антонія, нехтуючи Цицероном, який їй цього ніколи не пробачив, як можна легко переконатися, читаючи листи, які він писав у цей час до свого приятеля Аттика.
Цариця, яку зовсім не цікавило розв’язання загадки, приховані пружини якої вона пізнала, чимшвидше повернулася до Александрії, де юний чоловік зустрів її з усім завзяттям палкого серця. Жителі Александрії поділяли його радість. Здавалося, що Клеопатра й сама переживає щастя, зумовлене її поверненням; до неї були скеровані всі помисли, але люди, які більше з нею спілкувалися, добре знали, що лиш політичні цілі були головними стимулами тих визнань, у яких було більше прикидання, ніж правди. І дійсно, як тільки вона переконалася у відданості жителів Александрії, то одразу поспішила до Мемфіса, де з’явилася в костюмі Ізиди з коров’ячими рогами на голові. Єгиптяни шаліли за нею. Далі вона в подібний же спосіб зуміла завоювати прихильність нубійців, ефіопів, лівійців та інших народів, що жили поряд з Єгиптом.