Рукопис, знайдений у Сараґосі
- Автор: Потоцкий Ян
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Піраміда
- ISBN: 978-966-441-411-8
- Переводчик: Виктор Дмитрук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Рукопис, знайдений у Сараґосі». Краткое содержание книги:
— Ось наслідки відсторонення від світу. Ми втішаємося надією спокою, а тим часом доля вирішує інакше. Люди вважають тебе всохлим деревом, яке вони, за власним бажанням, можуть оголити чи викорчувати, хробаком, якого вони можуть розтоптати, одне слово, непотрібним тягарем на землі. На цьому світі треба були молотом або ковадлом, бити або коритися. Я жив у дружніх стосунках із кількома римськими префектами, які перейшли на бік Октавіана, і якби я ними не знехтував, мене б не посміли сьогодні скривдити. Але я був стомлений світом, покинув його, щоб жити з достойним приятелем, і ось з’являється якийсь фарисей з Єрусалиму, відбирає в мене моє добро й говорить, що має замазаний папір, який він вважає моєю розпискою. Для тебе втрата не є такою страшною, дім у Єрусалимі становив ледь що четверту частину твого маєтку, але я одразу втратив усе, і хай буде, що буде, але я сам подамся до Палестини.
Ледь він висловив це, як увійшла Мелея. Її повідомили про смерть батька й двох старших братів і водночас розповіли про підлий вчинок її брата Седекії. Самотня людина зазвичай переживає все дуже сильно. До нещасть бідолашної додалася ще якась незнана хвороба, яка протягом шести місяців звела її в могилу.
Деллій якраз збирався до Юдеї, як одного вечора, коли він пішки вертався передмістям Ракотіс, його вдарили ножем у груди. Обернувшись, він пізнав того самого єврея, який приніс листа від Седекії. Деллій довго лікувався від тієї рани, а коли одужав, то в нього пропала охота їхати до Палестини. Спершу він прагнув запевнити собі захист можновладців і роздумував щодо способів нагадати про себе своїм давнім опікунам. Однак Авґуст також керувався принципом, що царі мають бути самодержцями в своїх державах, тому треба було довідатися, як Ірод ставиться до Седекії. З цією метою було вирішено відправити до Єрусалима вірну й розумну людину.
Через два місяці посланець вернувся й сповістив, що щастя Ірода з кожним днем зростає і що цей спритний монарх шукає прихильності як римлян, так і євреїв, бо зводячи статуї Авґуста, він водночас привселюдно говорить про наміри відбудувати єрусалимський храм у значно величнішому вигляді, і це викликає в народа таке захоплення, що деякі догідники вже проголосили його Месією, передвіщеним пророками.
Ці чутки, — казав посланець, — надзвичайно сподобалися при дворі, і вже утворилася секта. Нових сектантів називають іродіанами, а на чолі її стоїть Седекія.
Ви розумієте, що ці новини примусили добре замислитися мого діда і Деллія; але перш ніж я розповідатиму далі, мушу вам з’ясувати, що наші пророки говорили про Месію.
Промовивши ці слова, Вічний Жид раптом замовк і, подивившись на кабаліста зневажливим поглядом, сказав:
— Нечистий син Мамуна, адепт, могутніший від тебе, викликає мене на вершину Атласа. Прощавай!
— Брешеш, — перервав його кабаліст, — я маю в сто разів більшу владу, ніж шейх Таруданта.
— Ти втратив свою владу у Вента-Кемаді, — сказав Вічний Жид, поспішно віддаляючись, і незабаром зник з наших очей.
Кабаліст дещо зніяковів, але хвилинку подумавши, сказав:
— Запевняю вас, що нахаба не має поняття й про половину заклинань, які забезпечують мою владу, і дізнається про них дорогою ціною. Але поговоримо про щось інше. Сеньйоре Веласкес, ти уважно слухав його розповідь?
— Без сумніву, — відповів геометр, — я пильно прислухався до його слів і вважаю, що все, про що він говорив, цілком узгоджується з історією. Тертуліан згадує про секту іродіанів.
— Ти так само добре знаєш історію, як і математику? — здивувався кабаліст.
— Не зовсім, — відповів Веласкес, — але, як я вам вже казав, мій батько, який до всього прикладав математичні обрахунки, гадав, що їх можна також застосувати до науки історії, зокрема до визначення, в якому ступені ймовірності перебувають події, які відбулися, до тих, які могли відбутися. Він посував свою теорію навіть ще далі, бо вважав, що можна представити людські вчинки й пристрасті за допомогою геометричних фігур.
Щоб ясніше все це зрозуміти, я наведу приклад. Так говорив мій батько: Антоній прибуває до Єгипту, ним володіють дві пристрасті: амбітність, яка веде його до панування, і кохання, яке його від нього відтягає. Представимо ці два напрямки за допомогою двох ліній АВ і АС під будь-яким кутом. Лінія АВ, яка представляє кохання Антонія до Клеопатри, є коротшою від лінії АС, бо Антоній, по суті, мав менше кохання, ніж амбітності. Припустимо, що вони відносяться одне до одного, як один до трьох. Тож я беру відрізок АВ і тричі переношу його на лінію АС, потім доповнюю до паралелограма і провожу діагональ, яка щонайточніше представить мені новий напрямок, зумовлений силами, які прямують до В і С. Ця діагональ наблизиться до лінії АВ, якщо ми припустимо більше кохання і продовжимо відрізок AB. І навпаки, якщо припустити, що переважає амбітність, то діагональ наблизиться до лінії АС. (Якби мала місце тільки амбітність, то напрямок дії співпадав би з лінією АС, як, наприклад, у Авґуста, який взагалі не знав кохання й завдяки цьому, хоча був обдарований меншою енергією, значно швидше досягав своєї мети.) Оскільки ж пристрасті посилюються чи послаблюються поступово, то й форма паралелограма теж буде мінятися, і тоді кінець отримуваної діагоналі помалу переходитиме в криву лінію, до якої можна застосувати теорію теперішнього диференціального числення, яке раніше називалося флективним численням.