Людолови Том 1

Діставшись острова, хлопці кинулися на берег. Одні розпалювали вогнище, інші розгортали невід та вудки рибалити. Савка наказував. Він ніби виріс, змужнів, почувши себе на волі. Нема над головою низької закуреної стелі. Широко й глибоко дихають груди, а головне — нічий грубий окрик не псує настрою. Вітер вільно тіпає волосся, дме в ніздрі, у вічі. Сонце сміється так гаряче й привітно. Скинули хлопці сорочки, і їхні білі міські тіла заблищали від поту, беручись золотою засмагою.

— Ух, як же воно добре без чортових хазяїв! — вигукнув хтось, стрибаючи у воду.

— Ось вона, воля козацька!

— От би так, хлопці, на Січ. Так от, просто Дніпром, — мрійно зітхнув хтось із Грицькових підмайстрів.

— Подамося, якщо, вони дертимуть з нас шкуру! — весело відказав Савка. — Та держи невід, бісів сину! Базікаєш, а риба низом тікає.

Дніпро-Славута палав під сонцем парчевою ризою. Липневе небо було без хмаринки, але легко було дихати над водою. Де-не-де тяглися повз острів литовські плоти. Низько занурювалися у воду набучавілі колоди, бігали ними недолугі біляві люди в домотканих сорочках і штанах, щось кричали свистлявою білоруською мовою і наполягали на стерно, щоб скерувати плоти далі від піщаної лави, що золотавилася довгою мінливою смугою.

А назустріч ішли з півдня козацькі байдаки з однією щоглою. Вітру не було, тому йшли байдаки на веслах. Козаки були голі по пояс і здавалися вилитими з бронзи. Вузлуваті, м'язисті руки наполягали на опачини, рівно й глибоко занурюючи їх у воду, і яскраво палали на сонці червою шлики їх шапок.

— Здорові були! — вигукнули запорожці, проїжджаючи повз рибалок.

— Здорові були й ви! — обізвалися хлопці, з'юрбившись на березі.

— Тю, та звідки ж ви такі білі та ніжні звалилися, наче вареники в сметані?! — розреготався один із козаків.

— Та з Києва. Шевські підмайстри, — не подумавши, гавкнув хтось.

— Ось воно що!.. Сидите по майстернях та й сонця не бачите? Що ж ви, на Січ тікаєте, чи так покозакувати?

— Рибалчимо, — незадоволено одрізав Савка.

— Ну й рибалчіть, а як закортить покуштувати волі, - рушайте до нас, — крикнув стерновий, наполягаючи на стерно.

Хлопці шпарко взялися до роботи. Улов був невдалий, але вистачило й на юшку, і підсмажити рибки, і на вечір дещо приховати. Пообідавши, пішли хлопці блукати островом. Вони дуріли, реготали, борюкалися, але на серці було неспокійно: де-не-де поставала думка про майстрів і проте, що доведеться відповідати за втечу і що кара буде важка.

День промайнув, як уві сні. А ввечері, біля вогнища, почали вони пригадувати своє дитинство. Більшість підмайстрів були з ремісників, але були серед них і селяни, і збіглі пахолки від панів. Усі скаржилися на злидні, жорстокі стусани, голод, холод і ще жахливіше моральне пригнічення, від якого не було порятунку.

Про хазяїв не говорили, щоб не розбити почуття незвиклої волі, але настрій був напружений і тривожний, і де-не-де згасали розмови, ніби хлопці прислухалися до своїх тривожних думок.