Людолови Том 1
- Автор: Тулуб Зінаїда Павлівна
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Таврія
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Людолови Том 1». Краткое содержание книги:
Тим часом наглядач розжарив на вогні залізне тавро і почав таврувати невільників. Тавро з шкварчанням випалювало на шкірі глибоку рану, яка вже ніколи не зійде з обличчя. Засмерділо печеним м'ясом, пекельний біль пройняв усе тіло наскрізь, але козаки мовчали. Нащо було тішити жорстокість ворога своєю мукою! Недурно говорив Тимур, монгольський завойовник, що немає більшого щастя, як бачити розпач своїх ворогів, як пестити їх жінок, гвалтувати дівчат, гнати перед собою відбиту худобу і гасати їх кіньми, швидкими, як вітер пустині.
Коли останнього невільника було потавровано, їх розташували по лавах, біля опачин. З важким брязкотом замкнулися на їх ногах і руках невільницькі кайдани. Рани від тавра завдавали їм невимовних страждань. Вони лизали їх один одному, щоб трохи затамувати муку, коли зненацька з головної галери подали сигнал до відходу. З брязкотом підняли якорі. Веслярі взялися до опачин і заданим тактом рівно й плавно спустилися опачини в хвилі, наче крила величезного птаха. Повільно рушила з місця флагманська галера, за нею — друга, третя. І гострі корабельні носи почали гордовито різати зелені скляні кучугури, що блищали на сонці золотими й срібними лезами…
А на ринку було так само бучно й людно. Сафар продав ще тридцять невільників — за каменярів — на будівлю мечеті.
Відносили й відводили жінок і дітей. І не раз закутий козак спускав очі додолу, бачачи, як навіки зникає дружина чи донька, щоб не помітили людолови й крамарі, як затьмарюють сльози їх погляд.
Плавно й безмовно наближалися до водограю жінки в фередже, наповнювали вузькошиї глеки дзвінкою цівкою, народженою в гірських джерелах, і, піднявши кунган на плече, віддалялися, танули, як примари, в міжгір'ях завулків. Сивобороді діди мовчазно ссали наргіле. Солодко воркотіли голуби на карниз ах мечеті, а східний казкар-меддах сідав серед курців, схрестивши ноги, і, повільно гойдаючись, починав свої оповідання урочистим заспівом, як усі східні байкарі.
— Слухайте, слухайте, правовірні! Ось що розповідають мудрі люди, міцно тримаючи в пам'яті події минулого і не забуваючи ані краплини з того, що сталося колись під сонцем.
І повільно і плавко точилася казка про велетнів і розбійників, про хитрих жінок і мудрих шейхів [145], про святих хаджів [146], спритних шахраїв і грабіжників.
Куняючи, слухали сивобороді кафф'яни, й гірники з околишніх сіл, і чужоземні купці, що зайшли до кав'ярні випити запашної кави або викурити наргіле.
І танув чac, розпливався в сонячному сяйві, У південній пекучій дрімоті, в струмках повітря, що тремтіло над землею розтопленим склом…
Веселий і задоволений повернувся Сафар до караван-сарая. В перший день продав він понад сто п'ятдесят невільників. Якщо так піде й далі, наступної п'ятниці продасть він увесь свій ясир і, накупивши подарунків синам та жінкам, повернеться до рідних кантар і до отар з табунами, що кочують у степу в околицях Перекопа.
Тільки треба підготувати непроданих бранців, бо виснажений і худорлявий невільник дешевший, ніж відгодований, а до того ж, легше заховати під шаром м'яса й жиру хвороби та всі інші вади.
Бачачи, що Корж не повернувся з ринку, Горпина впала в розпач. Довго голосила вона, рвала на собі волосся і кінець кінцем заснула, знесилена сльозами, болем у рані і ще гіршою душевною мукою.
Звісно, Горпина, як молодиця, була дешевша, ніж Настя. Проте вона теж була струнка й вродлива. Тому мати Сафарова покликала циганку Кайтмазу пошептати й вилікувати її. Кайтмаза прийшла того ж вечора, а з нею ніби ненароком прийшов Гасан, євнух султанський. Почав він розмову здалека, скаржився, що падишахові обридли красуні Кавказу й України, що мріє він про панянок з волоссям, як рижовий колос, і очима, як небо в степу.
Сафар почав сперечатися, доводити, що немає на цілому світі жінок, красивіших за козачок і, як доказ своїх слів, повів його до покою, де Настя з Кайтмазою метушилися біля хворої Горпини.
Гасан з першого погляду зрозумів, що Настя переможе на всіх дев'ятьох іспитах султанських гаремів і посяде в ньому місце султани, але хитрий євнух і оком не моргнув і, зітхаючи, відповів на запитливий погляд Сафара:
— Що й казати: хороша жінка, вродлива, але обридли падишахові чорноокі.. Дайте йому жінку білу, як свіжий мигдаль, із косами, як золотаве колосся. Присягаюся бородою пророка, я нічого не пошкодую, якщо ти дістанеш мені таку жінку.
Сафар попався на гачок.
— Взимку ми знов підемо на Литву, — пообіцяв він. — Постараюсь виконати волю тіні аллаха.
145
Шейх — мудрий старий учитель або поводир племені, пізніше — духовна особа.
146
Хаджі — людина, що відбула прощу до Мекки. Така проща обов'язкова для кожного правовірного..