Людолови Том 1

— Здорові були, дідусю, — привітався Савка з дідом Омельком, що вмивався біля криниці. — З святою неділею!

— Спасибі, - подякував старий, не пізнавши вчорашнього задираку. — А тобі чого?

— Та… я до пана цехмістра… Бо ваші хлопці вчора позичали в нас два шильця та два ножі, - збрехав Савка, не почухавшись.

— А!.. Тільки ж Причепи немає. Він по шкіру пішов.

Заходь до майстерні. Там наші хлопці.

Савці тільки того й треба. Хутко шмигнув він до майстерні і по хвилі знову вийшов на двір.

— Не знайшов? — спитав дід Омелько, бачачи, що він з порожніми руками.

— Вони вже віддали вчора ввечері, а я й не знав, — не розгубився хлопець.

І швидко рушив до перелазу.

В саду, серед кущів малини, помітив він маленьку Прісю. Дівчинка гірко плакала, витираючи засмаглим кулачком оченята.

— Що тобі, Прісю? — кинувся до неї Савка. — Ай, ай, сором! Таке вже велике, а плаче.

— Нащо ж вони обдурюють! — схлипнула дівчинка.

— А нас, гадаєш, не обдурюють? Ще й як! А ми ж не плачемо!

Але дитяче горе було надто, гостре.

— Нащо ж тато казали, що справлять мені червоні чобітки, а потім пошили та й продали, — витиснула з себе Пріся і заплакала голосно.

— Червоні чобітки! Ось що… — засміявся Савка. — Таке маленьке, а вже хверцює.

І, раптом вигадавши щось, нахилився до дівчинки.

— Слухай, Прісю. Я тобі пошию червоні чобітки. Добре?

В мене є шматок сап'яну. Покажи свою ніжку. Якраз вистачить. Тільки допоможи нам і забожися, що ніхто в цілому світі про це не довідається.

— Їй-бо, — забожилася дівчинка і нашвидку перехрестилася. — А ти не обдуриш? Забожись і ти, — недовірливо зиркнула вона на нього.

— Іч, яке недовірливе! Та ій-бо! Будуть тобі на пречисту червоні чобітки, якщо ти зараз обійдеш усі майстерні й тихенько гукнеш хлопців. Хай вони вмить зберуться на леваді за Мотриним шинком. Та щоб ніхто не знав. Зрозуміло?

— Нащо? — здивувалася дівчинка.

— Діло є! Потім скажу, та ще й чобітки пошию, коли не забаришся. Ти знаєш, де всі майстерні?

Ще б пак! Скільки вже разів Пріся виконувала доручення господи і за це діставала від Савки та інших підмайстрів солодкі медовики, дрібні шкуратки та різні невибагливі цяцьки. Дівчинка була розумна, лазила по парканах та лісах, як мавпа, а головне, вміла мовчати. Знав Савка, кому доручити серйозну справу.

Вихром помчала Пріся до протилежноі садиби, і не встиг він озирнутися, як вона зникла в суміжному вишняку. За чверть години обійшла вона всіх кожум'як і повернулася додому, коли підмайстри кінчали снідати. І по всіх майстернях, замість братися до роботи, підмайстри, поснідавши, зникли з майстерень, ніби купити гудзиків чи ще якогось дрібного докладу або й зовсім без приводу.

Савка вже чатував на них. Коли господа зібралася докупи, він задоволено чмихнув.

— Оце добре, — зауважив він, спльовуючи. — А тепер, хлопці, гайда на Дніпро. Дід мій заслаб, отже, човни його вільні. Їдьмо до Китаєва рибалчити.