Переможець отримає все
- Автор: Волков Олексій
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 978-966-2938-39-5
- Жанр: Остросюжетные любовные романы
Электронная книга - «Переможець отримає все». Краткое содержание книги:
Видавництво «Зелений пес» має за честь повідомити: відтепер усі літературні новинки Маестро інтелектуального детективу, як називають його шанувальники, представлятиме персональна авторська серія, яку ми саме так і назвали. А дебютує серія гостросюжетним детективом «Переможець отримає все».
Коли хтось загадковий спробує очорнити світ, у якому ти живеш, ти повстанеш, аби перемогти. Бо лиш сильні чоловіки вміють перемагати, бо лише переможці отримують все!
Тож, любі читачі, приємних вам відкриттів і якнайліпших вражень!!!
Очі відмовлялися вірити, коли руки перебирали тоненьку листівочку, на який писалося, що квитки в кількості двох належить отримати в кабінеті номер такий-то в адміністративній частині палацу імені Лесі Українки. Навіть уперто лізла думка, що це могло бути чиїмось жартом. Вона піднялася догори, ще раз перечитала документ, що так несподівано потрапив до рук, боячись до кінця прийняти думку про те, що «є таки правда на світі», а потім пішла шукати Олега. Задля такої новини він має забути і хлопців, і навіть, на деякий час мрії про свій велосипед.
Але правди на світі, як відомо, немає. Просто люди люблять тішити себе, піддаючись ілюзії про «воздання» собі за заслуги. Саме тому винуватець виникнення цих ілюзій у жінки, подібної до якої у світі більше не існувало, у ці хвилини напівлежав на канапі, відклавши гітару і думаючи про завтрашній концерт.
Пісня про художника склалася несподівано, як і всі інші. Вона забрала чергову порцію суму та розпачу, хоча навіть героя пісні спіткала невдача. Він так і не створив бажаного світу навіть на полотні, хоч і використав для цього барви неба, сонця, води…
Бач, як Тарас обурився на його відмову бути присутнім разом з ним на концерті. Але… Два квитки виділив. Якби не цей концерт, усе б котилося по-старому. А так… А так Віктор не мав зараз куди себе подіти. Уявляв, як прийде вона післязавтра до залу й сидітиме там, слухаючи його музику, отримуючи задоволення, не здогадуючись ні про що.
Напевно, він дурний. Напевно, давно треба було… Не раз уявлялося, як виходить він на сцену за руки з самим Лемою, скромно вітає шаленіючу публіку. Нехай не від нього, від Тараса, проте — він його друг, колега, це творчий тандем. Йому також дарують квіти і вітають. Як бачить вона, що той, кого завжди ототожнювала з брудом, стає кумиром інших, а значить… Очевидно, це не Труся. Труся не могла б стати нічиїм кумиром.
І що тоді?
Напевно, нічого. Як бувало завжди, коли його зусилля розбивалися об глуху стіну. Більше того, напевно… А справді — ніколи б Зоряна не взяла до рук оцих квитків, знаючи, хто надіслав їх. Стовідсотково. А от… Він мимоволі гірко посміхнувся. Чи вимкнула б вона телевізор, коли показують Лему, якщо б довідалася, чиї пісні той співає? Чому, ні? Принаймні, сам він цьому б не здивувався.
Очі тієї, що дивилася зі стіни, були явно теплішими від живих, Зоряниних. Тому на них і затримався його погляд. Вони завжди співчували йому, заспокоювали. Давали сили та надії навіть тоді, коли, здавалося, черпати їх не було звідки. Напевно, платили в такий спосіб за те, що кинув тоді з рук молот, не наважився знищити їх свого часу. «Не хочу я, щоб ти викидала телевізор. Не з'явлюся я другом Леми, заспокойся. Живи собі, слухай. Дивися…»
Звісно. Богу — богове, а кесарю… Гітару поставив у куток. Треба спати. Завтра поїзд о восьмій десять. Кого можна ще взяти? Разом з Ігорем та Степаном — троє, а замовлення на чотирьох. Гарне замовлення. Вигідне. А бажаного світу не створиш. Нехай Лема сам дере горлянку в обласному палаці культури, без його присутності. Плюс дзвонив Дітмар щодо замовленої «Тойоти». Цю треба забирати насамперед. «Кесарю — кесареве…» Отож, потрібно ще двоє хлопців. Подумавши, він набрав номер.
Концерт розпочався на півгодини пізніше. Зал розносило. Фанів і тут, де Лема виступав уперше, вистачало з головою. Стояли у проходах, «звисали» з балконів… Воно й не дивно — зірка такої величини тут ще не співала. Хоча… Бували і Леонтьєв, і Ніколаєв, і з наших — Пономарьов і ще дехто. Лема зараз не йшов у порівняння ні з ким. Це був загальний бум. Як кажуть, на гребені хвилі, на гребені слави.