Переможець отримає все
- Автор: Волков Олексій
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 978-966-2938-39-5
- Жанр: Остросюжетные любовные романы
Электронная книга - «Переможець отримає все». Краткое содержание книги:
Видавництво «Зелений пес» має за честь повідомити: відтепер усі літературні новинки Маестро інтелектуального детективу, як називають його шанувальники, представлятиме персональна авторська серія, яку ми саме так і назвали. А дебютує серія гостросюжетним детективом «Переможець отримає все».
Коли хтось загадковий спробує очорнити світ, у якому ти живеш, ти повстанеш, аби перемогти. Бо лиш сильні чоловіки вміють перемагати, бо лише переможці отримують все!
Тож, любі читачі, приємних вам відкриттів і якнайліпших вражень!!!
Мелодію знову повела гітара, а Лема, користуючись тим, що публіка не встигла зрозуміти, останній це куплет, чи ні, «погасив» на собі мішень і тихо промовив:
— Віктор Ждан. Я вдячний Віктору Ждану, який створив цю пісню, як і багато інших…
Буря вибухнула знову. Вибухнула потужно й несамовито.
І її важко було приглушити ритмом наступної пісні, яка вже лунала з виставлених у три поверхи динаміків.
Концертний час було перевищено на годину завдяки щедрості суперзірки. Пісню, назви якої ніхто не оголошував і яку сама публіка охрестила «Лихом», виконували ще двічі, й адміністрація палацу культури, яка добре розуміла, що такі концерти — справді лихо для їхнього закладу, поступово підтягувало міліцейські сили поближче до сцени, намагаючись запобігти можливим серйозним катаклізмам, що траплялися на схожих концертах у сусідніх містах.
— «Лихо» давай! «Лихо»!!! — ревів, стоячи в переповненому проході, кремезний хлопець, вени якого на шиї готові були тріснути. Цей фан, як і сотні інших, перебував у повному екстазі й хотів зараз начхати на все абсолютно, не звертаючи уваги навіть на жахливий лемент подружки, яка, сидячи зверху, вчепилася йому в голову, стискаючи стегнами його потужну шию:
— Тарасе! Тарасику! Я тебе люблю! Я тебе хочу!!!
Усе волало й розпалювалося до червоного, і зупинити його не могло ніяке лихо. А Зоряна просто тихо раділа, як їй самій здавалося, — єдина така серед ревучого хаосу. Зокрема й думці, що згадки про цей вечір залишаться надовго. Ім’я ж автора пісень, яке доводилося чути й раніше, просто пройшло повз її вуха. Воно й не дивно. Адже перед нею був справжній Тарас Лема.
XX
Те, що детектив з нього ніякий, Віктор зрозумів лише наприкінці місяця — терміну, відпущеного йому на роздуми. Місяць минув швидко, а «розслідування» його майже не просунулося. Він повністю заплутався, не зумівши знайти для себе нічого конкретного. І єдиним, чого вдалося досягти, було встановлення того факту, що всі троє водіїв, які загинули за останні півтора року, бачили безпосередньо перед загибеллю «Летючого Мадяра».
Хоча яке відношення все це могло мати до нього? До оцієї авантюрної справи, в яку намагалися його затягти? Ну, якби й Чуриков виявився водієм-асом, тоді інша річ, а так… Усе хистко та непевно. І не виключено, що всі остаточні докази доведеться отримати останньої миті — коли «Мадяр» з’явиться на його шляху.
Від таких думок пересмикнуло. Саме час для них… Адже той, хто віднедавна асоціювався у Віктора з вищезгаданою нечистю, саме зараз, вийшовши неквапно з дверей офісу, кивнув байдуже на його вітання, а потім зробив ще один, нікому, окрім Віктора, не помітний кивок — «ну ходи…»
Віктор добре розумів, що не готовий до розмови, тому й сів на диван навпроти Павловича й мовчки втупився у стіл.
— Ну? — тільки й спитав той.
— Що — ну?
— Що вирішив?
— Стосовно чого?
Обличчя негласного боса місцевої автомобільної торгівлі висловило легке роздратування.
— Ти що — сьогоднішній? — Погляд уперся у Віктора. — Вітю, мене серйозні люди питають, а ти дурником прикидаєшся. Тебе запитали — будь добрий сказати, так чи ні.
— Не знаю, — сказав Віктор, усе-таки подивившись на нього. — Я не знаю, чесно. І хотів би, і… важко наважитись.
— Тобто, твоя відповідь негативна? — уточнив Павлович. — Правильно я зрозумів? Ти не даєш згоди? Отже, відмовляєшся.
— Напевно, — знизав плечима Віктор.
Зоряна. Знову Зоряна. Усе, як завжди, в його житті вирішувала вона. У Віктора був цілий місяць, але рішення доводиться приймати зараз. Якщо відмовитися, доведеться бути весь час насторожі. Все-таки думка, що його спробують прибрати, — як свідка якихось задумів, — не покидала. Віктор доволі реально уявляв собі, як зминається корпус якогось «Ніссана» і машина починає перекидатися, як земля й небо перевертаються перед очима. Йому ніколи не доводилося бути в аварії — у справжній аварії. Проте враження ці моделювалися реально і цьому допомагав загальний досвід тримання керма, виконання складних віражів, тренувальні зіткнення, які були частим елементом у підрозділі майора Горових. А двадцять вісім стрибків у минулому давали уявлення — як воно, коли перекидаєшся догори цапки, наче викинута з вікна машини сірникова коробка. Другу ж частину вражень викликали спогади перебування на лікарняній койці після зіткнення з людиною, яка не розбиралася й не могла цінити, що таке справжнє щастя. Тому біль і відчуття, як ломляться кістки, уявлялися ще реальніше, адже Віктор добре пам'ятав, як це.