Переможець отримає все
- Автор: Волков Олексій
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 978-966-2938-39-5
- Жанр: Остросюжетные любовные романы
Электронная книга - «Переможець отримає все». Краткое содержание книги:
Видавництво «Зелений пес» має за честь повідомити: відтепер усі літературні новинки Маестро інтелектуального детективу, як називають його шанувальники, представлятиме персональна авторська серія, яку ми саме так і назвали. А дебютує серія гостросюжетним детективом «Переможець отримає все».
Коли хтось загадковий спробує очорнити світ, у якому ти живеш, ти повстанеш, аби перемогти. Бо лиш сильні чоловіки вміють перемагати, бо лише переможці отримують все!
Тож, любі читачі, приємних вам відкриттів і якнайліпших вражень!!!
Войтович зацікавлено розглядав стіни кухні та закіптюжену грубку.
— Я зараз, — сказав Віктор. — Дві секунди, приберу в кімнаті, бо щойно встав, і біжу по Тараса.
Він прожогом кинувся до кімнати і, пересунувши невеличку стару шафу, затулив те, чого не мав бачити ніхто. Ліжко давно було зібране — тут уже він збрехав. Обдивившись навколо, Віктор вискочив у садок. Той самий знайомий сріблястий джип стояв, незграбно застрягши між трьома кривими яблунями. Відчинивши водійські дверцята, Віктор скочив на сидіння, яке вже чекало на нього.
— Ну ось, тепер ми врятовані, — замість вітання сказав Лема, звівши долоні до неба і звертаючись до дівчини, яка сиділа позаду.
Завівши машину, Віктор привітався із суперзіркою так, наче тільки вчора бачилися, і увімкнув передачу. Дама дивилася на нього явно підозріливо.
— Це один із найкращих автопілотів сучасності, — представив його Тарас, — тому не виключено, що ми зможемо дістатися додому на необдертій машині. — І без переходу — до Віктора: — Ти вже пробач за несподіваний візит. Їхали з Чехії через Польщу. Ти ж знаєш, маршрутами Сергійович керує. Та він усім керує — я тільки рота роззявляю. Ну і, звичайно, з жінками знайомлюся також без його порад.
Дівчина тільки фиркнула, почувши це зауваження. Вируливши хитромудрою траєкторією із глухого кута, Віктор проскочив з іншого боку і припаркував джипа біля новенької «вісімки», що стояла традиційно під вікном.
— Ходімо. — Відчинив дверцята Віктор, віддаючи йому ключі.
— Уперед, — скомандував той, але дама лише ображено відкопилила густо фарбовані губки:
— А мене ніхто не запрошував…
— Пробачте, — мовив до неї Віктор, — просто гості Тараса — автоматично й мої гості. Прошу вас, мені буде приємно.
На додачу він простягнув їй руку, допомагаючи вийти з високої підніжки джипа. Вона глянула дещо підозріливо, але зацікавлено на вишкіреного леопарда на м’язистому плечі й запитала:
— А він не вкусить?
— А він таких не кусає, — встряг Лема. — Приголубити може, але не вкусить — це точно, не бійся.
Не надто вдоволена його встряванням, вона вийшла з машини, озирнулася довкола і з дитячою безпосередністю запитала, показуючи на хату:
— Куди — сюди?!
— Так, — сказав Віктор, — апартаменти скромні, зате запрошення цілком щире.
Він провів гостей до кімнати, де до них приєднався й Войтович.
Витягши кілька банок консервів та каву, Віктор поставив на стіл пляшку коньяку. Войтович розповідав йому про плани творчої групи, Тарас щось упівголоса пояснював дівчині, а та капризно крутила носом. Скоро нехитрий стіл було накрито, і метр підняв склянку:
— Ну, за успіхи!
Усі випили, і Тарас із запізненням представив господарю свою теперішню пасію. Здавалося, найбільше бентежило дівчину те, що цей чоловік не кидає на неї крадькома оцінюючі поглядів. Можливо, навіть, вона вважала таку поведінку нетактовною щодо себе. Вона позиркала по кутках, з'їла зо дві маслини й пішла в садок — «подихати».
— Ну, до справи, — сказав Войтович. — Значить, Вітю, слухай мене уважно. Планується концертна програма із твоїх пісень. Тепер уже — виключно твоїх. Це забаганка Тараса, але я не проти. Справа пішла, причому більш ніж успішно. Гадаю, і ти це відчуваєш.
— Сьогодні він ще не відчув, — встряг Лема, який, відкинувшись на дивані, незворушно посьорбував коньяк.
— Ти правий. Це я між деревами спантеличився — усю пам'ять повідбивало.
Войтович дістав із внутрішньої кишені запаяний поліетиленовий пакетик з доларами й поклав перед Віктором на стіл.
— Це те, що з нас, так би мовити, на даний момент.
— Дякую, — сказав Віктор, — не варто було турбуватися.
— Варто, — посміхнувся Войтович, — повір мені. Так ось, на порядку денному така програма, можна навіть сказати — авторська. Але щоб створити її, доведеться ще серйозно попрацювати. Якщо ми хочемо зробити гарний проект, ти мусиш їхати до Києва й будемо старатися. До того ж… Словом, публіка хоче бачити Віктора Ждана, автора, який пише для оцієї суперзірки.
Він доволі недбало тицьнув, не дивлячись, Тараса у груди і продовжував:
— Час виходити з підпілля! Коли ми готові приступити серйозно до роботи?
— Я взагалі не думав над таким, — знизав плечима Віктор. — Якщо чесно, то я нікуди не збираюся й публіка мене не цікавить.
— Такого не може бути, — жорстко констатував Войтович. — Якщо вже ти запрігся у цю справу, то потрібно тиснути, інакше зійдеш із траси. Розумієш? Говорячи твоєю мовою, викине на узбіччя і назад не віткнешся, бо рух шалений.