Переможець отримає все

Гамір досягнув максимуму, тому, нарешті, залунала музика, заблимав світловий супровід, заскакали по стінах та по залу прожектори й на сцену вискочили такі дівчата, що ого-го! Танцювали вони справді здорово. А зал принишк, шокований якістю звуку, завжди звичний до хрипіння динаміків та болю в барабанних перетинках.

І ось, нарешті… Світло повністю погасло. На якусь мить. І відразу ж вона побачила його. Лема швидко йшов з глибини, здавалося — просто в зал. Софіти знову спалахнули, і вуха тепер уже заклало по-справжньому: публіка назбиралася серйозна. Дівчата з підтанцівок застигли, мало не лежачи на сцені. Він узяв мікрофон, наче це була авторучка чи ложка. Цій людині не потрібні були всякі «професійні» ідіотські ужимки та жести, якими всі нездари намагаються виправити власне жалюгідне становище. Лема був своїм. Своїм в усьому залі, який несподівано замовк.

Зоряна дивилася на співака не відриваючи погляду з відстані другого ряду, строго по центру, й ще не вірила, що присутня тут і може бачити його та чути. А той, кого чекали давно та з нетерпінням, сказав без жодного вступу:

— Дякую, дуже дякую за теплий прийом. У вас чудове місто. Дорогі друзі, я б хотів, щоб мене так зустрічали всюди. І хочу почати з пісні, якої ще ніхто не чув. Це прем’єра. Вона не виконувалася в жодному залі, і мій продюсер Володимир Войтович ще не встиг створити відеокліп на неї. Ви — перші!

Здавалося, зал захлинеться. Сказати більше не дали нічого — підлога, крісла вібрували від того лементу, який, напевно, тривав би ще довго, але знову згасло світло, а натомість залунала тиха, дуже гарна мелодія. Орган створював об’ємний фон, а акустична гітара вела просту й водночас багатогранну мелодію вступу. А коли Лема закінчував, дуже м'яке, тьмяне світло виділило постать співака. Навколо нього похитувалися в такт музиці танцівники. Та несподівано на грудях у Леми з'явився знак — намальований лазерним променем приціл, виділивши таким чином з гурту.