Переможець отримає все

Концерт в одному місті змінював такий самий в іншому — переповнені зали і стадіони, шалений успіх, щоразу більший. А Віктор у цей час продовжував їхати старими, напам’ять вивченими дорогами, видобуваючи з них — іноді йому здавалося, що саме з них, з кілометрів — слова та звуки, що намотувалися магнітною стрічкою на його розбурхані думки та емоції, стримуючи їх від падіння в цілковитий хаос.

Пісні спромагалися робити подвійну справу. Адже всередині у нього періодично накопичувалося те, що загрожувало прорватися жахливою грозою — не імітованою, як на сцені, а справжньою. І тоді вони виконували функцію громовідводу, рятуючи свого автора від гіршого. А потім, прийшовши до невтомного та винахідливого Войтовича, вже вустами Тараса Леми вони робили другу справу — віддавали жінку, яка принизила його, на загальне користування, кладучи гроші за це до кишені нещасного барда. Увесь цей різнобарвний натовп впадав в екстаз, дотикаючись до Зоряни — адже її частка була в кожній пісні незрівнянного Леми. Нехай вона й далі не знала про це. Нехай і натовп теж не здогадувався, чий образ смакує, обмацуючи та обнюхуючи. Байдуже. Від цього стан речей не ставав інакшим.

Самі ж гроші, які почали регулярно приносити ті самі пісні, практично не мали значення як такі, адже приходили внаслідок другорядної, побічної функції. І взяті в руки, нічим абсолютно не відрізнялися від тих, інших, зароблених торгівлею машинами, ніяк не асоціювалися з фатальною в його житті жінкою на ім'я Зоряна.