Франческа. Володарка офіцерського жетона
- Автор: Бату Дорж
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-682-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Франческа. Володарка офіцерського жетона». Краткое содержание книги:
Бідолашна юнка обережно вилізла з машини й також сховалася за мене. Тепер за моєю спиною ховалися дві злякані дівчини, а переді мною стояв розлючений полковник — теж із двома переляканими дівчатами за спиною. По той бік машини мінився п’ятдесятьма відтінками білого сержант Маковскі.
Навколо почав збиратися натовп.
Це була, без сумніву, сімейна сцена. Розлючений татусь і діти, що наробили шкоди. Наймолодшій дитині було сімнадцять, а найстаршій — сорок.
— У мій кабінет! Усі! — наказав Вескотт, рвучко розвернувся на каблуках і покрокував у напрямку нашого корпусу.
— У тебе немає тут кабінету! — обережно сказала Меґан. — Там тепер полковник Ґвінн.
— За мною! — рявкнув полковник.
Ми приречено попленталися за колишнім командиром.
З часу, коли полковник Ґвінн перебрав командування від полковника Вескотта, в кабінеті абсолютно нічого не змінилося. Простий стіл. Стільці. Залізні шафи і два прапори — США та Коннектикута. Зник хіба що Пікачу. Впевнений на сто відсотків, що жовта електробілка знайшла прихисток на новому робочому місці Вескотта.
Наша гоп-компанія стояла, тісно збившись у гурт. Навпроти, заклавши руки за спину, стояв полковник.
— Ну? Що це все означає? — прогарчав полковник. — Я цілком випадково заїхав на базу, і тут мені дзвонить містер Ґаскелл. Повідомляє, що мою дочку зі школи забрали двоє офіцерів. Я аж похолов із переляку! «Які ще два офіцери?! — питаю його. — Я нікого не посилав!» «Тоді я викликаю поліцію, вашу дочку забрали невідомі!» — каже мені містер Гаскелл. Я трохи не вмер! Добре, хоч спитав, як вони представились. «Якось дивно, — каже. — По іменах: Джорджіо і Франческа». Джорджіо і Франческа! Ну авжеж! Джорджіо і Франческа! Божевільна парочка! Хто ж, крім них?! — полковник із люті почервонів, як сицилійський апельсин.
Франческа міцно схопила мене за рукав і знов сховалася за моєю спиною. Вона страшенно не любила, коли в приміщенні хтось кричав.
— Я біжу на КПП — і дізнаюся нові подробиці! — продовжував сваритися Вескотт. — Виявляється, їх повіз сержант Маковскі! Один із найкращих моїх воїнів, воїн, якому я довірив охорону бази! Що це все означає, я вас питаю?! Маковскі!
— Сер, — тихо, але твердо сказав Маковскі. — Це була моя ідея. Я був організатором і виконавцем, сер!
— Усе було не так, сер! — нарешті подав голос я. — Втілення було моє. Це я зробив! — мені вже набридло, що полковник вичитує нас, наче школярів. — Це я забрав Венді зі школи, Маковскі взагалі в машині сидів. І вза…
— І керував операцією! — перебив мене Маковскі. — Я говорив їм, що і як робити.
Повисла пауза.
— На хріна ти дав їм зброю? — прохрипів Вескотт. — Ти забув, що силовики відвідують школи за попереднім погодженням із місцевим відділком і завчасно попередивши патруль?! Та їх би там поклали, як оленів! На території школи зброя під забороною!
— Сер, я заздалегідь попередив і відділок, і патруль, сер! — твердо сказав сержант. — Я знаю порядок.
— Це була моя ідея, — Меґан стояла, схрестивши руки на грудях. Її очі були схожі на дві щілинки. Я впізнав цю позу і цей тон. На кораблі назрівав бунт.
— Ну, хто ще візьме на себе авторство?! — заволав розлючений полковник.
— Я, — Франческа нарешті відпустила мій рукав, вийшла з-за моєї спини й стала поруч. — Ми всі разом це придумали і втілили.
— МакКарті, може, ще й ви брали в цьому участь?! — процідив крізь зуби полковник. Він уже не кричав, тільки дивився на нас із-під лоба.
— Сер, так, сер! Я їх підтримала! Я їх і зараз підтримаю, сер! — металевий Сарин тон нагадав мені, як вона змусила полковника підписати наказ про безглютенове меню.
— А тепер поясніть мені, dream team ви довбаний, на чорта ви це все влаштували?! Венді! Ти не могла спокійно сісти в шкільний автобус і доїхати додому?! Захотіла пригод на свою дупу?! Венді!
Венді схлипувала на плечі в старшої сестри. Меґ її обнімала й гладила по голові.
— Венді!
Молодша Вескотт раптом підняла очі на батька.
— Не кричи на мене, — тихо сказала вона. — Я не твої солдати, щоб ти на мене кричав.
— Що-о-о? — з подиву полковник аж задихнувся.
— Те, що чув. Не кричи на мене!
Полковник явно хотів відповісти щось різке, бо жили на його шиї натягнулись, як канати. Але раптом осікся на півслові. Я подивився на Венді й замість заплаканих і зляканих дівочих очей побачив дві вузькі бійниці форту Ніаґара, який захищав північний фронтир США від французів.