Франческа. Володарка офіцерського жетона
- Автор: Бату Дорж
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-682-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Франческа. Володарка офіцерського жетона». Краткое содержание книги:
— Хочеш пояснень, тату? Ну то слухай. Скільки себе пам’ятаю, я змалечку сама їхала на шкільному автобусі до школи або з неї верталася. Я сама! Часом із Меґан, але переважно сама! А моїх однокласників возили батьки! Не так часто, звісно, але всіх! І після школи я деколи їхала з друзями, яких забирали батьки! А знаєш, куди ми їхали?! У кафе! На каву! На піцу! На барбекю! Ви мене забирали хоч КОЛИСЬ? Той випадок, коли я захворіла прямо в школі, не рахується! І то, мене мама забирала! Але мама також працює! — Венді розвела руками. — І ти працюєш! Ти завжди працюєш! Якщо раніше ти хоч після роботи з нами грався або щось розповідав, то тепер я тебе взагалі не бачу!
— Я працюю, щоб…
— «Щоб сплачувати рахунки й купувати все, що вам необхідно»! — Венді явно перекривила когось із батьків. — Я це дуже ціную, але насамперед мені потрібні батьки! Нормальні батьки, які заберуть мене зі школи, коли я їх про це попрошу! Які відвезуть мене туди, куди мені треба! Раніше ти возив нас у парк, ми їздили в Bear Grill! Хавчик там так собі, але ми хоча б їздили туди всі разом, і саме через це мені там подобалося! Коли ми там були востаннє?! Пам’ятаєш?!
— Венді, я нама…
— Не пам’ятаєш! А я пам’ятаю! На мій день народження три роки тому! Я у школі всім розповідаю, які в мене чудові батьки, який татко, яка матуся! А з мене вже почали сміятися, бо чули про вас, але ніхто не бачив! Ви не були на жодному концерті в нас у школі, не були на жодній грі! — на очах у Венді виступили злі сльози. — Так, я впорола дурницю, збрехала, що любий татко виділив мені охорону і дбає за мене! Треба було просто попросити Маковскі забрати мене без цього маскараду, а в школі сказати, що я просто завела собі дорослого хлопця!
Вескотт приголомшено мовчав, тільки кліпав безпорадно очима. Він явно не очікував такого повороту і просто не знав, що сказати у відповідь. Тому вирішив зірватися на сержантові:
— Маковскі! Тобі дисциплінарне стягнення! Це вже друге дисциплінарне! Ще одне — і полетиш із бази під три чорти!
Першу службову догану Маковскі отримав за пса Фітцпатріка, який вибіг на злітно-посадкову смугу, через що довелося відправити літак із генералами з Пентагона на сусідній аеродром.
— Sir, yes, sir!
— Сер, я прошу покарання й для мене, бо я безпосередній учасник процесу, сер! — до нашого маленького бунту приєдналася сержант МакКарті.
— Як ви могли!.. — розчаровано промовив полковник. — Я все сказав. Дисциплінарне Маковскі й відсторонення на місяць!
— Ні, Френкі.
Усі обернулися. Коло вхідних дверей стояв полковник Ґвінн, новий командир, якому Вескотт передав базу ще торік у листопаді.
— Вибач, ти більше не можеш накладати дисциплінарні стягнення на моїх підлеглих. Маковскі не отримує ніякого покарання. Це тепер моя база. Я не бачу підстав для винесення такого рішення.
Я скоса зиркнув на Вескотта. Полковник побагровів. Я за нього навіть стривожився.
— Якого біса? — видихнув Вескотт.
— Пробач, Френкі. Сержанте Маковскі, можете бути вільні. Вертайтеся на пост! Сержанте МакКарті, ви теж вільні. Не забудьте сьогодні подати мені рахунок на снігоприбиральну техніку, я підпишу.
Маковскі й Сара навіть не ворухнулись.
— Маковскі, МакКарті, ви чули наказ командира, — тихо, але твердо сказав Вескотт. — Ви вільні.
— Sir, yes, sir! — сержанти відсалютували і вийшли.
— А ви… — сказав Вескотт, звертаючись до нас із Франческою. — Я думав, ви дорослі люди!.. А ви нап’яли бронежилети і… Ідіть. Я вас не тримаю.
І полковник відвернувся від великого панорамного вікна, що виходило на злітно-посадкову смугу.
— Так, сер, ми дорослі люди, — сказав я, ковтаючи образу. — І ми розуміємо, що, можливо, впороли дурницю. Але ми хотіли допомогти вашій дитині. І ми, на відміну від вас, сер, відчуваємо різницю між друзями й персоналом. Тепер нам очевидно, сер, що ми тільки персонал!
— Ви просто…
— Сер, пробачте, сер! — у дверях стояв старший офіцер Баррел. — Джорджіо, Франческо! У нас «Код 04»! Г’юстон на зв’язку!
— Сер? — ми розвернулися й пішли до виходу.
— Джорджіо… — почув я було за спиною, але вже не мав бажання обертатися. Разом із нами вийшов і полковник Ґвінн.
— Буває, еге ж? — сказав нам новий командир. — Не переймайтеся. Don’t be stressed, guys! [46] Ідіть працюйте! І здайте зброю Маковскі.
Ми зайшли в Командний центр. Усі монітори були пусті. Трейсі сиділа у кріслі Франчески й читала журнал. Ми розгублено подивилися на Баррела.
46
Don’t be stressed, guys! (англ.) — Дослівно: «не стресуйте».