Франческа. Володарка офіцерського жетона

Поряд, верескнувши шинами, зупинився весь утиканий антенами здоровезний HMMWV, інакше кажучи, військовий прототип цивільного «Гаммера». Це був штатний транспортний засіб начальника охорони сержанта Маковскі.

— Обережніше там, чуєте? — підійшла до нас Сара.

Вигляд у неї був такий, ніби вона нас відряджала в Ірак. Мені стало погано, під ложечкою засмоктало.

— Саро, та ми дитину їдемо забирати, а не на війну!

МакКарті подивилася на мене співчутливо.

— Різниця між цивільними і військовими полягає в то…

Я не дослухав МакКарті й поліз у машину.

У броньовику було страшенно холодно, чомусь навіть холодніше, ніж надворі. Ми сиділи ззаду. За кермом був сам Маковскі у «табельному» військовому бронежилеті і в касці. За приписами військові під час служби виїжджали за межі авіабази в повному спорядженні.

Дорогою я налаштував чутливість vox на найнижчий рівень — так, щоб мікрофон вмикався навіть при дуже тихому голосі. Самі мікрофони я вивів у рукав, як це роблять у спецслужбах.

— Мене добре чути? — пролунав у навушниках голос Маковскі.

— Не кричи так, вуха луснуть!

— Чудово! Значить, я буду на контролі. Ви підходите до об’єкта. Перший ідеш ти, Джорджіо. За тобою на відстані чотирьох футів іде Франческа. Ти моніториш перед і ліво, Франческа прикриває тебе зі спини й контролює праву сторону. Не дублюйте одне одного, кожне зосередьтеся на своїй стороні. Джорджіо, ти ведучий. Франческо, тримай його в полі зору: він зупинився — ти зупинилася. Рухаєтеся синхронно, прикриваючи одне одного.

Мені стало геть погано.

— Слухай, ми дитину їдемо забирати, а не президента!

— Це ти слухай, цивільний! Ти повинен виглядати переконливо! Тому працюй за правилами! Кобура розстібається легко, не треба тиснути застібку — просто легенько вдар по кнопці, і язичок від’їде сам.

У моїй голові промайнув страшний здогад. Я відкинув полу піджака, легенько стукнув по кнопці й дістав пістолет. Вийняв магазин. Так і є! Пістолет був заряджений.

— Маковскі, знаєш, мені здається, ти просто з’їхав із глузду. На хріна ти зарядив зброю?!

— Джорджіо, — терпляче, як дитині, пояснив сержант. — Ти йдеш до школи. Це об’єкт підвищеної уважності. Ану ж там трапиться маніяк з автоматом? Завжди треба бути напоготові до будь-якого сценарію.

«Господи, ми ж усього-на-всього їдемо забрати дитину, — у повному розпачі подумав я. — Який, у біса, маніяк з автоматом?!»

— ОК, забираєте об’єкт. Розташовуєте його між вами. Ні в якому разі не міняйтеся місцями! Джорджіо, ти тепер ідеш позаду, прикриваєш дівчат. Твоя сторона тепер права, а у Франчески — ліва й перед. Об’єкт між вами на відстані двох футів від кожного!

— Її взагалі-то звати Венді, — про всяк випадок нагадав я.

— Ніяких «Венді». Не думай про те, як її звати, зосередься на безпеці об’єкта!

Я вирішив не сперечатися. Раптом у Маковскі протік дах і я його розізлю? Мабуть, добре, що пістолет заряджений.

Маковскі покосився на мене в дзеркало:

— Розслабся, друже. Просто три відрядження в Ірак та Афганістан навчили мене ретельно продумувати кожну операцію, навіть якщо це похід у магазин! А взагалі так, я після Афганістану довго працював із психологом.

— Та я не напружуюсь. Я теж знаю, що таке війна.

— А де був?

— Чечня й колишня Югославія. Але я був там як журналіст.