Франческа. Володарка офіцерського жетона
- Автор: Бату Дорж
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-682-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Франческа. Володарка офіцерського жетона». Краткое содержание книги:
— Будь ласка, Джорджіо… — Венді благально подивилася на мене.
Моє батьківське серце тьохнуло. Дитина просить мене про допомогу. Венді сімнадцять. Вона вже на два роки старша за мою Софію. На вигляд уже дорослі, але такі ще діти! Дехто навіть у сімнадцять грається ляльками… Якраз такий вік, коли вони думають, що вже дорослі й самостійні. Може, воно й так. Але інколи їм гостро потрібна допомога дорослих. І ми, дорослі, не маємо права їм відмовляти.
Я важким поглядом подивився на Маковскі, ніби то він був у всьому винний.
— Дідько з вами, я піду. Щоб на вас усіх гикавка напала.
— Чудово! — зрадів Маковскі. — З тобою піде Франческа! Я буду на контролі.
І тут я зрозумів, що справжні проблеми тільки починаються.
* * *
Перший, кого я побачив зранку на блок-посту, був сержант Маковскі. Він був такий радісний, ніби в нього саме сьогодні день народження і заодно Різдво.
— Ти готовий?
— Що, вже?! Ще тільки ранок, у нас і зміна не почалась! — я розхвилювався: «Може, я не так зрозумів? Може, Венді Вескотт зі школи треба забирати зранку?»
Але Маковскі мене заспокоїв:
— Та не зараз! От як буде в нас обід, тоді поїдемо.
— Омайґад! Значить, це не сон! Це довбана реальність! — простогнав я.
Підійшла Франческа. Вбрана у строгий брючний костюм, вигляд вона мала просто шикарний.
— Ciao, caro mio! Come stai?
— Tutto bene, ragazza mia! [44] Гарно виглядаєш!
— Оу, ти теж, напарнику! — я був у світло-коричневих штанях і в піджаку кольору хакі. Я ж сьогодні не просто Джорджіо, а Джорджіо-суперагент.
— До речі, Льолєку, а чого ти вирішив, що Франческа підпишеться на це божевілля? Ти ж її вчора навіть не спитав!
— Вона ж твоя напарниця, у неї нема вибору. Ти підписався, то де вона дінеться?
— Прекрасно! Тоді нас пристрелять разом. Чудова перспектива.
— Джорджіо — Drama Queen!
— Ні грама не смішно!
Зміна проминула, мов у тумані. Було всього три корекції, і я мав час думати про майбутню «операцію».
— Ти чого такий замріяний? — спитала Франческа.
— Та нічого… Усе гаразд, Чессіно. Вибач, що втяг тебе в оце все…
Франческа всміхнулася.
— Нікуди ти мене не втягував. У нас така специфіка роботи: ти робиш — і я роблю. Ми навіть вихідних узяти окремо не можемо, не те що відпустки. Отож про що мова? Ходімо, вже пора. Маковскі копитом землю риє!
І справді. Маковскі нагадував мені коня Максимуса з мультика про Рапунцель.
— Отже, ви — спецагенти!
Я поморщився.
— Маковскі, ми всього-на-всього забираємо дитину зі школи. Здав-прийняв. Які, в біса, «агенти»? Не нагнітай!
— Цивільні, — поблажливо сказав Маковскі. — Ви відрізняєтеся від військових тим, що несерйозно ставитеся до серйозних ситуацій. Дитину зі школи забрати — це вам не супутник пересунути. Тим більше, що це дитина полковника Вескотта.
— А оце вже справді серйозно.
— Отож! — Маковскі відкрив сейф, дістав звідти дві кобури й поклав перед нами.
Це були два пістолета Sig Sauer. Я повільно перевів погляд зі зброї на сержанта.
— Ти… Ти збожеволів.
— Ви спецагенти!
— Ми оператори Центру управління польотами!
— Кобура зручно кріпиться на пояс. Догори ногами летітимеш — не випаде.
— Слухай, ми не…
— А це бронежилети. Вони тоненькі й легенькі, але пістолетну кулю ловлять із десяти футів. І вигляд у них доволі ефектний.
Я круглими очима подивився на напарницю. Такими самими круглими очима вона дивилася на мене. Різниця полягала тільки в тому, що в мене очі були круглі від жаху, а у Франчески — від захоплення. Що, з огляду на її дитинство, не дивно — улюбленою іграшкою моєї напарниці була здоровезна металева копія пістолета Beretta 92.
Маковскі не надурив. Бронежилети були такі тоненькі, що коли ми вбрали піджаки, було зовсім непомітно, що під ними щось є.
— От тільки зі зв’язком проблема, — засмучено сказав сержант. — Я не знайшов нормальних гарнітур, маю тільки такі, що під каску. А каски я ж на вас не начеплю.
— Не біда, — я поліз у сумку і вийняв радіостанції, які використовував у роботі, коли ще був журналістом. До радіостанції чіплялася прихована гарнітура — vox-мікрофон і прозора акустична трубочка, закручена спіраллю. Я використовував таку гарнітуру під час прямих увімкнень. Такий самий навушник використовують і спецслужби.
44
— Привіт, мій дорогий! Як справи?
— Усе гаразд, дівчинко моя! (з італ.)