Франческа. Володарка офіцерського жетона
- Автор: Бату Дорж
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-682-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Франческа. Володарка офіцерського жетона». Краткое содержание книги:
— Ну все, нам пора.
Я показав напарниці жестом: «уперед». Пола піджака відхилилася і відкрила велетенську кобуру, з якої стирчав пістолет. Хлопці зачаровано вирячилися на зброю. Я хутко її прикрив і в ту саму мить почув над собою:
— Венді?
Дівчина обернулася.
— Містер Ґаскелл?
Викладач дивився на нас запитально.
— Це за мною, з татової роботи, — пояснила Венді. — Це мій вчитель, містер Ґаскелл. Це офіцери Джорджіо і Франческа.
— А, добре, — заспокоївся викладач.
— Агов! Виходьте звідти! Знайомство з персоналом не входить у наші плани! — занервувався Маковскі.
Я й сам почувався незатишно: а якщо містер Ґаскелл надумає сповістити батьків Венді про «офіцерів Джорджіо і Франческу»? У мої плани це явно не вписувалося.
— Приємно було познайомитися, нам уже пора, — сказав я й показав очима напарниці «рухайся вперед!».
Ми вийшли зі шкільного холу. Поліцейський, що стояв при вході, знову всміхнувся й приклав два пальці до кашкета. Я полегшено зітхнув і вже було розслабився, як почув у навушнику Маковскі:
— Перший, пів на восьму!
Я розвернувся назад і ліворуч і побачив, як швидким кроком до нас наближається якийсь хлопець. Чисто інстинктивно я закрив спиною Венді.
Хлопець побачив цей маневр, зупинився й чомусь підняв руки.
— Вибачте, вибачте! Я просто хотів у Венді спитати…
— Майкл!
— Слухай, ти підеш завтра з нами в торговельний центр? Одразу після бібліотеки, мій батько повезе.
— Я подумаю, — вередливо надувши губки, сказала Венді.
— Ну добре. Кинеш смс-ку?
— Авжеж. Бувай, до завтра.
— Чао!
— Відмінна реакція, Джорджіо! — похвалив Маковскі.
— У мене хороші вчителі, — пробурчав я. — Кінець вистави!
Ми позалазили в машину.
— Меґан уже на базі, чекає нас! — весело сказав Маковскі. — Усе пройшло добре, всі молодці!
Я нарешті висмикнув навушник:
— Фух! Не думав, що це буде так важко!
— А-а-а! Ви б бачили, як у них у всіх щелепи повідвисали! — тішилася Венді. — Тепер ніхто вже не нависатиме! Завдяки вам!
— Для тебе це так важливо? — спитав я.
— Ще й як!
Пізніше, увечері, коли я розповів своїй старшій дочці про цю пригоду, я також спитав її: «Це так важливо?» «Ну, — оцінила Софія, — насправді, те, що ви зробили, це big deal !»
Дорогою до бази я трохи відійшов від стресу й навіть почав жартувати:
— Ось на що сьогодні були витрачені гроші платників податків!
— Вічно ви, журналісти, робите акценти не там, де потрібно, — голосом полковника Вескотта сказала Франческа. — Гроші платників податків були витрачені на те, щоб одна дівчина-підліток сьогодні почувалася найщасливішою у світі!
P. S. Ми вже заїхали на стоянку й вивантажувалися з машини, коли я шкірою відчув ту небезпеку, яку відчував учора, перш ніж дізнався, що мене втягнуть у цю авантюру. Запахло смаленим.
Нас ніхто не зустрічав. Не було ні Сари, ні Меґан. Сержант Маковскі переді мною раптом побілів, як сніг. Обличчя його витяглось. А потім витягся і весь він.
Ми з Франческою різко повернулися. Венді сховалася назад у броньовик.
До нас наближався полковник Вескотт.
* * *
Якось я отримав футбольним м’ячем в обличчя. Я бачив, як він летить на мене, навіть визначив його траєкторію і зрозумів, що прямує він прямісінько мені в голову. І хоч я мав кілька секунд, щоб відскочити, та замість цього зачаровано дивився на м’яч, поки він не влетів мені в пику. У результаті отримав струс мозку та фіолетовий синець на обидва ока. Не сказав би, що цей випадок мене нічому не навчив, бо іншим разом я вдало уник удару бейсбольним м’ячем, якого дорога Франческа запустила мені в голову. Але цього разу я не уник. Хоча, чесно кажучи, і м’яча не було. Було набагато гірше.
— Pizdiets! — пискнула Франческа і, як завжди, сховалася за мене.
Венді миттю заповзла назад у машину. Сержант Маковскі виструнчився, змінився на лиці й добряче зблід. Операція «Забери підлітка зі школи» несподівано завершилася катастрофою.
Швидким кроком до нас наближався полковник Вескотт.
Услід за полковником бігла злякана Меґан. За Меґан бігла суперінтендант Сара МакКарті. У неї обличчя теж було біле, як стіна. Вескотт ошелешено витріщився на нас із Франческою.
— Джорджіо, що це за бісовий маскарад?! Що тут відбувається?! Франческо, не ховайся, я тебе бачу! Венді! Венді Аманда Вескотт!