Франческа. Володарка офіцерського жетона

— Aй-й-й-й… — розчулилися дівчата.

— І правильно. Деякі чоловіки — наче барани: поки їх за роги не візьмеш, діла не буде, — висловив я свою експертну думку.

— О, Джорджіо, ти монгол, знаєшся на баранах!

Ми всі засміялися.

— А я одружився з дівчиною, яка мене дуже дратувала в школі, — подав голос старший офіцер Баррел, що вже кілька хвилин стояв у дверях і слухав романтичну історію професора Рассела. — Вона завжди з мене насміхалась, а потім ми одружились. А на медовий місяць ми поїхали на Гаваї, і там я застібкою від брюк прищемив собі…

— Stop! Не треба далі!

— Ніколи не даєте мені розповісти до кінця! — образився Баррел. — А це, між іншим, дуже життєвий сюжет!

— А мої батьки познайомилися в консерваторії, — я теж вирішив поділитися недолугою історією знайомства. — Тато розповідав, що якось він пізно прийшов у гуртожиток, і вахтерша попросила його донести до кімнати дівчину, яка десь так нагулялася, що заснула на диванчику у вестибюлі. І тато тарабанив її на четвертий поверх. Мама розповідає таку саму історію. Щоправда, за її версією все було навпаки. Словом, я так і не знаю, хто кого тягнув!

— Так завжди — різні версії, — погодився Баррел. — Теж дуже життєво.

— А мій тато оженився на мамі тільки тому, що вона потрапила в інвалідний візок і не могла ходити, — сказала Франческа.

Усі замовкли.

— Мама потрапила в аварію, коли їхала з нареченим у Палермо. І невдовзі після того, як лікарі сказали, що вона не зможе ходити, наречений її покинув. До аварії мама була першою нареченою в Аґрідженто. А після, прикута до ліжка, мама була нікому не потрібна. Тільки мій тато її кохав і вірив у неї. Він, зрештою, і поставив її на ноги…

Франческа зарюмсала, і я обняв її за плечі.

— А чи не піти вам кудись у ресторан? — запропонував я Сарі.

— Ага, до мого батька у піцерію! — засміялася напарниця, а її сльози миттю висохли. — Ото буде круто! Ми перші дізнаємося всі подробиці!

— Ні, дякую! — чемно відмовилася Сара.

— О! Я купила вам квитки в наш Connecticut Science Center! Там якраз виставили шикарний стенд із фізики, і там є павільйон із метеликами!

— Круто! — подякувала Сара. — Завжди мріяла туди піти, але самій якось не цікаво, а запропонувати комусь навіть не знала як!

— Тепер підете з Маковскі!

— А йому сподобається?

— Йому сподобається, навіть якби ви пішли на мультики. Головне, що з тобою!

Сара вкотре почервоніла.

— Дитячий садочок! — пробурчав Рассел і додав: — Навіть гірше — Національне управління з аеронавтики і дослідження космосу!

* * *

Вигляд у Франчески був стурбований. Ба більше, вигляд був такий, ніби за нею женеться цілий загін головорізів. Дівчина нагадувала натягнуту струну: зачепи її — і вона задзвенить!

— Чессіно, cara mia, у тебе все ОК?

— Ну… мабуть… — брехати Франческа не вміла. Точніше, говорити вона могла все, що завгодно, але очі, ці великі чорні промовисті очиська, обрамлені пухнастими віями, і ці чорні, мов вороняче крило, брови говорили всю правду. І говорила раніше, ніж вона вилетіла б через її яскраво нафарбовані губи.