Легенди нескореної зими

Після битви

Ще до початку боїв 18–20 лютого більшість бутіків, розташованих безпосередньо довкола Майдану Незалежності, вивезли своє добро і закрились. Та після перемоги повстанців значна частина майданівців залишилася без даху над головою — беркутня спалила добру сотню наметів з їхнім майном. Тому ті, хто залишилися «безхатьками», «вселились» у порожні магазини і стали тут обживатися. Зазвичай у торгових залах першого поверху влаштовувались їдальні, пости днювальних, комп’ютерні кімнати, приміщення для переговорів або щось схоже на офіс. Територія розділялася стелажами, шафами або просто куртинами на секції, вікна закривалися, чим Бог послав — фанерою, шматками тканини чи замальовувалися фарбою. Підсобні приміщення, підвали або другі поверхи використовували під кімнати відпочинку або казарми.

Найчастіше в таких магазинах облаштовувалися громадські організації, молодіжні структури, новітні партії, спілки, ради, об’єднання… Тут витав справжній революційний дух, тут будувалися плани на майбутнє, писалися проекти законів, за якими мала б жити оновлена країна. Принаймні багато хто так думав. Тут було мало пафосу, зате багато ілюзій і мрій.

Взвод Діда, не зважаючи на те, що їхня сотня оселилася на Майдані, залишився в бутіку «Ля Муроль». І одразу по закінченні бойових дій взявся виловлювати тітушню, яка була причетна до викрадень і вбивств майданівців. Дрібні мандавошки, типу відомого всім «Топаза», їх не цікавили. Вони ловили велику рибу.

Невеличкі групки його бійців, підсилені вояками, яких виділив Мишко, та Автомайдан, роз’їхалися по Києву, вишукуючи погань. Але цього дня і в столиці, і на самому Майдані був такий безлад, що неможливо було продуктивно працювати. Одразу з’явилося кілька штабів, котрі роздавали суперечливі команди, на Майдан почали з’їжджатися «переможці», котрих ніхто не бачив під час бойових дій, і всі вони зараз займалися тим, що хотіли потягнути на себе найбільший шматок ковдри.