Людолови Том 1
- Автор: Тулуб Зінаїда Павлівна
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Таврія
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Людолови Том 1». Краткое содержание книги:
Сафар зрозумів, у чому річ.
— Двадцять три, — прошепотів він на вухо покупцеві, - а розписка на тридцять.
— Дорого, — похитав головою упертий турок, але, повернувшись, почав мацати козацькі м'язи, дивитися на їх зуби, вислухувати серце.
Дрімотно дзюрчав фонтан, спадаючи у водоймище потрійною цівкою. Ледве чутно шаруділи верхівками кипариси. Меддах [138] співав легенду про Едіге, а циганка Кайтмаза сновигала в юрбі, і нічого не минав її пильний вогняно-чорний погляд. Усім цікавилася вона і на всьому вміла заробити. І сватала, і ворожила, і лікувала, і маклерувала, і зводила, і підшукувала для каффських гаремів найкращих бранок з Майдану Сліз.
Вона вже відвідала Омирів караван-сарай і досвідченим оком оцінила Горпину й Настю. І, не минаючи дрібних справ, шукала очима Гасана, царгородського євнуха, який щоосені приїздив до Каффи поповнювати падишахів сераль [139].
— Володарю! Насолодо Великого! — припала вона до його гладкої руки, прикрашеної коштовними перснями. — в караван-сараї Омировому переховується перлина, що потьмарить усіх одалісок [140] сералю, як сонце тьмарить місяць і східні зорі.
— Кожен будяк видається тобі трояндою, — презирливо всміхнувся євнух, огидливо витираючи руки після її слинявих губ.
— Присягаюся життям Аміне, моєї єдиної доньки. Я мало не осліпла від такої краси. І коли володар її побачить, він подарує бідній Кайтмазі цілу жменю золотих гасене [141].
— Вже й жменю! Вистачить з тебе і срібних грушів [142], якщо правди хоч половина з того, що ти брешеш.
І, заглушаючи палкі запевнення Кайтмази, летіли в південному сяйві дзвінкі голоси:
— Мигдаль! Горіхи в меду! Фісташки!
— Амбра! Мускус! Пахощі Сходу!
А опасистий грек висовувався з ятки і закликав білі примари в фередже, кидаючи на прилавок строкаті постави шовку.
— Дівчата!.. Незаймані дівчата з устами, як трояндові пуп'янки! Щасливий буде правовірний, засипаючи на персах у них! — волав покликач, вказуючи на засмаглих від сонця дівчат і кучерявих золотокосих панянок з подільських маєтків.
Аж ось закапали з мінарета прозорі звуки, наче кришталеві краплини. Це муедзин [143] закликав правовірних до південної молитви і, немов від чар, завмерло все, бо наказав аллах, щоб правовірні молилися там, де застане їх співучий азан [144]. І, розстилаючи свої намазлики, благали вони, щоб подарував він своїм вірним синам ще більший зиск від продажу бранців, благословив їх торг, і щоб віднині й до віку не переводилися невільники на каффському ринку, і щоб ціною сліз і людського горя багатшали вони та були щасливі й пересичені, тішилися життям і плодами своєї торгівлі.
За мить замовкла молитва — і віджив Майдан Сліз, невільницький ринок.
Ридали продані в гареми дівчата і, відбиваючись, кликали батьків хлопчики, роковані піти в яничари.
Баша уперто торгувався з Сафаром. Сафар поступився ще на тисячу аспрів, але турок затявся: двадцять тисяч і розписка на тридцять.
Це було корисно. Не щодня продаєш разом вісімдесят козаків, а годувати невільників теж треба.
— Двадцять дві тисячі і цей хлопчик добродієві на втіху, — з огидною усмішкою прошепотів Сафар, показуючи на тринадцятирічного хлопчика, — що стояв осторонь.
Баша глянув на хлопчика досвідченим оком. Стрункий, кучерявий. Шкіра, як у панни, що ніколи не бачила сонця. І очі його спалахнули масним блиском.
— Тільки розписка на тридцять, — нагадав він ще раз.
Куплених козаків погнали в порт. Там гойдалися на якорях чотири величезні галери. Легкі каїки перевезли на них нових веслярів, і Корж мимоволі здригнувся, побачивши лави, до яких судилося йому бути прикутим, мабуть, до самої смерті.
— Не журись, братику. Рятувалися й з галер, — ласкаво гукнув до нього Лутоха. — Погано тільки те, що твій боярин не знає, хто нас купив, хоч і мала на нього, собаку, надія.
Галери — по-турецькому катирге, звідси й пішло слово «каторга»- це величезні кораблі, що ходять на веслах, але з двома щоглами на випадок ходового вітру. Крізь круглі отвори стирчать уздовж бортів ці весла, так звані опачини. А зсередини прикуто до цих гребців-невільників. Працюють вони по кілька змін і тут же сплять і їдять, У кайданах. Ані підвестися, ані випростатися, ані розім'яти занімілі м'язи. Залізні кайдани роз'ятрюють руки й ноги, натирають криваві незагоєні рани. А посередині ходить наглядач з жмутами таволги та безжалісно ляскає хворого чи знесиленого. І таволга стає червоною від крові своїх жертв. Так і звуть її невільники червоною таволгою, як співається про неї в козацьких піснях.
138
Меддахи — були і казкарі, і байкарі, і співці епічних і ліричних пісень. Кобзарі і меддахи часто обмінювались своїм досвідом.
139
Сераль — жіноча частина султанського палацу, де, крім cyлтанських жінок, жили численні євнухи, німі блазні, урядовці і хлопчики, які згодом переходили до війська. Сераль був центром двірських інтриг і всіх подій державного життя.
140
Одаліска, або одалика, — жінка, призначена для султана, найчастіше з рабинь.
141
Гасене — єгипетська золота монета, часто уживана в Туреччині.
142
Груш — срібна монета, що дорівнює 40 пара і 80 акче.
143
Муедзін — духовна особа (щось на зразок диякона), що закликає з мінарета правовірних молитися..
144
Азан — заклик до молитви, який муедзин не промовляє, а співає з мінарета.