Сини Великої Ведмедиці

Хлопці продовжували працювати, а думки їхні цілком заполонила таємниця, що лишилась для них нерозгаданою. Коли стемніло, Унтшіда закінчила роботу і навела лад у наметі. Потім принесла їжу для дітей та для себе; це було хоч і тверде, але дуже смачне ведмеже м'ясо. Чорний Сокіл теж вперше трохи попоїв з ними.

Тільки-но хлопці доїли м'ясо і досуха витерли масні руки об волосся, біля намету почулися чиїсь кроки, і нэ землю гепнула важка ноша. Гапеда і Часке прожогом вибігли і привітали Шефа де Лю. Він убив великого оленя і сам його приволік.

Всі наступні дні зрання до смеркання хлопці мали стільки роботи, що ніколи було і вгору глянути, і вони ніяк не могли вибрати часу, щоб податися до печери, хоч думка про це не йшла їм з голови. В розставлені сильця хлопці наловили ворон, а після цього Унтшіда доручила їм покрити червоною фарбою стріли й луки. Часке пощастило забити яструба; його Гапеда помітив ще тоді, як валка увійшла в ліс; хижий птах полював на ворону, і, коли ринувся вниз, його наздогнала стріла хлопця-дакоти. Часке дуже пишався цим, і Монгшонгша вирішила зробити йому головний убір з яструбиних пер. Того ж дня брати вбили трьох зайців, цим самим вносячи і свою частку в харчування намету. Але все це було ніщо в порівнянні з полюванням на бізонів! Один розвідник виявив по той бік гір у прерії бізонячі сліди, і було вирішено, що наступної ночі вождь з кількома чоловіками піде на полювання. Доводилось полювати вночі, щоб лишатись непоміченими. Гапеді й Часке батько і Токай-іхто теж дозволили поїхати саньми, щоб допомогти привезти вбитих тварин. Хоч зовні брати намагались лишатися спокійними, але в їхніх серцях яскравим вогнем пломеніла радість. Уїнона налаштувала хлопцям сани. За полозки правили гладенько вискоблені бізонячі ребра, вправлені в розколений дерев'яний брусок. У сани запрягли Огітіку та ще одного сірого вовкодава і покотили в миготливому сяйві зірок по гладенькій поверхні снігу. Хлопцям доводилось стримувати свою запряжку, аби не від'їхати далеко від чоловіків, що йшли на лижах. Бізонячий слід скоро було знайдено. По ньому воїни визначили: тут пройшло не більше чотирьох бізонів. Тварини провалювалися глибоко в сніг і, поволі просуваючись вперед, не могли відійти далеко. За три години мисливці наздогнали бізонів і оточили місце їхньої ночівлі. Всіх охопило велике і радісне хвилювання, бо серед тварин знаходився білий бізон. Не встигли бізони навіть прокинутись, як їх швидко повбивали стрілами та списами. Воїни тут-таки оббілували здобич і порізали на шматки. Коли поверталися назад, на кожного з чоловіків припало не менш як по два центнери. Сани хлопці теж навантажили.