Сини Великої Ведмедиці
- Автор: Вельскопф-Генрих Лизелотта
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: «Радянський письменник»
- Переводчик: Іван Соболь
- Жанр: Вестерны
Электронная книга - «Сини Великої Ведмедиці». Краткое содержание книги:
— Може, це просто вода, — лунко рознісся голос Гапеди, хоч він промимрив ці слова собі під ніс.
Часке не відповів. Брати ще ближче присунулись один до одного, так що кожний відчував тіло другого. Так просиділи вони довго. Потім Гапеда відчув, що Часке підвівся.
— Тепер ходімо туди, вглиб. Я хочу дізнатись, чи є там вода, — прошепотів Часке. Він не хотів говорити голосно, щоб знову не розляглася така луна.
Гапеда теж підвівся. Взявшись за руки, щоб міцніше триматися на ногах, хлопці почали обережно, навпомацки пробиратись вперед. Дно печери поволі спускалось донизу. Вони все більше й більше заглиблювалися в середину гори. Коли брати трохи згодом озирнулись назад, вже не було видно виходу. Лише непроглядний морок стояв навколо. Дзвінкий шум посилювався. Він ставав усе гучнішим і гучнішим, так що кінець кінцем вони ледве чули свій власний голос. Хлопці ще міцніше стисли один одного за руки.
Нарешті їм здалося, що глибоко внизу вони вже досягли джерела звуку. Шум тут стояв неймовірний.
— Вода! — крикнув Часке, щоб Гапеда почув його. Хлопці зупинились і, нахилившись, торкнулися долонями бурхливої води. Вона, здається, текла в печеру з правого боку гори, а ліворуч знову зникала в невідомих глибинах. Брати сіли на скелястому березі підземного потоку. Наче змовившись, вони скинули хутряні куртки і опустили руки у воду, щоб перевірити глибину потоку. Зануривши руки лише по лікоть, хлопці наштовхнулись на тверде дно.
Отже, тепер ясно. Це просто вода. Гул доносився зліва, де невеличкий потік падав в бездонну глибину.
Що ж їм тепер робити? Повернутись до входу в печеру? Чи лишитися тут? Чи йти далі?
— Ходімо далі! — прокричав Гапеда над самим вухом Часке.
Хлопці надягли куртки, знову взялись за руки і, обережно ступаючи, зважились перейти бурхливий потік. На протилежному березі дно печери піднімалось вгору, і обоє сміливців подряпались наверх. Тепер вони вже не тримали один одного, бо їм потрібні були обидві руки. Темному ходові, здається, не було кінця. Куди він веде? Скільки часу вони ще можуть йти ним далі?
Підйом став похилішим, і рухатись вперед тепер було легше. Вода вже не шуміла так оглушливо, бо вони віддалились од неї. Часке перечепився і впав. Гапеда швидко підхопив його. А втім, у цьому й не було потреби, бо брат і сам легко звівся на ноги. Коли хлопці під час цієї незначної пригоди окликнули один одного, то виявилося, що говорити було легко і голос знову звучав майже цілком виразно. Очевидно, печера стала ширшою і глибшою.
Навіть кроки свої вони вже зараз чули, коли, пробираючись вперед, човгали ногами. Шум води долинав тепер, як далека музика. Хлопці вже чимало пройшли вглиб гори. Наскільки далеко? Цього вопи не знали.
Просуваючись обережно вперед, вони побачили, що опинились у величезній печері, з якої вело три ходи. Увійшовши в один з них, хлопці обігнули коло і знову потрапили в перший вхід, який впізнали по особливих обрисах скель.
— Ми лишимось тут, — тихо сказав Гапеда. — Тут, біля нашого входу до великої печери. Тут вона неодмінно пройде, коли захоче вийти.
— Авжеж. Хлопці посідали.
У тиші й пітьмі знову зробилося моторошно. Видиратись на скелі і обслідувати таємничу печеру в горі було легше, ніж нерухомо сидіти й чекати.
— А якщо вона зовсім не прийде? — трохи згодом спитав Часке.
Гапеда нічого не відповів.
Хлопці чекали й чекали. Гапеда вже ладен був повірити, що. Часке, може, й має рацію. А що, як вона зовсім не прийде? Мабуть, уже глибока ніч, і колись знову має настати день. Але тут, у печері, цього не побачиш!
Гапеда поступово звикся з думкою, що їх чекання даремне. Він так уже був переконаний у цьому, що перелякано здригнувся, наче його схопила рука ворога, коли до нього долинув якийсь дивний звук. Чи це йому причулося? Він став дослухатись і тієї миті відчув, що Часке поклав йому на плече руку.
— Вона йде.
Хлопці підвелись і стали перед виходом, що вів з печери. Тут вона не пройде. Гапеда відчув, що рука Часке була холодна.