Легенди нескореної зими
- Автор: Ухачевский Сергей
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-362-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Легенди нескореної зими». Краткое содержание книги:
Усі збіги власних назв, імен чи характерів є абсолютно випадковими.
Автор і Видавець просять у Вас пробачення за ненормативну лексику, яка трапляється у романі. Автор просто показав життя таким, яким воно є.
Кажучи словами Ярослава Гашека, автора безсмертного роману «Пригоди бравого вояки Швейка»: Життя — це не школа витонченої поведінки. Кожен говорить так, як уміє…
А цей роман — ані підручник салонних манер, ані науковий трактат про те, яких слів прийнято вживати у товаристві.
Азаров, й далі щось сердито белькочучи собі під носа, втупився у вікно. Але задзвонив телефон. Він поспіхом увімкнув зв’язок: «Азаров слушает… Да, встречаемся на старом месте. Да, там где нет быдла и всех этих майданутых уродов»…
Через півгодини він сидів у закритому для простих смертних vip-залі ресторану «Печерська світлиця». Ще вчора запопадливий адміністратор і двоє раболіпних офіціантів, нині поглядали на прем’єра скоса. Та Азаров, котрий завжди дивився на людей, як на сміття, цього не помітив. Зосередившись на своїх думках, він не звернув уваги і на те, як один з офіціантів не подав меню в руки, а поклав перед ним, порушивши ресторанний уклад. Та це помітив охоронець, котрий сидів за столом у кутку, щоб проглядалась уся зала. Він підкликав цього офіціанта до себе, а коли той нахилився, схопив його мертвою хваткою за горло і просичав на вухо:
— Тебя че, урод, посетил дух Майдана? Кличко укусил?
Той заперечливо закрутив головою, перелякано вирячивши очі, та охоронець його не відпустив.
— Еще раз, халдей, увижу, как пренебрегаешь Яновичем, лично застрелю. Понял? А революция все спишет. Время такое… И не надейся, что ВЫ победите. Казино всегда в выигрыше…
Той зі згодою закивав, відчуваючи, як наливається кров’ю черепна коробка, туманіє в очах і нападає паніка від бажання вдихнути повітря.
— Пшел вон! — охоронець з огидою відштовхнув офіціанта від себе і демонстративно витер руки об серветку.
Той, хрипучи і важко хапаючи ротом повітря, вибіг у підсобне приміщення. Адміністратор турботливо подав йому склянку води і поспіхом кудись зателефонував.
Тим часом Азаров, не підводячи очей, переглядав стрічку новин на своєму андроїді й по пам’яті робив замовлення іншому офіціанту:
— Певьмени с бараниной, уха со стервядью, и раковыми шейками… И водки… «Кремвевской особой»… Графинчик. Я жду человечка…
І чоловічок не забарився прийти. Це був Блідий-старший. Він круглопико посміхався так, наче життя останнім часом приносило йому суцільні приємні сюрпризи.
— Опаздываете, — зробив зауваження Азаров.
— Так революція на дворі, революція, Микола Янович, — продовжував скалити зуби Блідий і сів без запрошення до столу.
Охоронець Азарова запитально глянув на шефа, той стиха покивав головою, мовляв, все нормально. Офіціант саме приніс супницю з рибною юшкою, інший поставив на стіл тарілку з грудочкою домашнього масла, бессарабський саламур, свіжий білий хліб, креманку з гострою мадярською пастою і ще кілька креманок з різною зеленню. Адміністратор поспішив виставити карафку з горілкою і охолоджені келишки на тоненьких ніжках. Карафка на очах вкривалася памороззю. У чарки полилася загусла холодна горілка. Чоловіки зголодніло намазували на ламані шматки білого хліба масло, офіціант розлив у тарілки юшку, підкладаючи великі шматки стерляді і раків. Азаров з Блідим без зайвих балачок смачно влили у себе холодну горілку. Відставили чарки, стукнувши денцями об стіл.
— Угощайся, Васивий Миронович, — запросив Азаров. — А то, бвядь, может не скоро нам повезет нормавьно пожрать, по-чевовечески.
Блідий зі згодою кивнув, азартно надкусив шматок хліба, так, що розмазав масло по верхній губі, і взявся до юшки. Азаров манірно заправив за комір сорочки серветку, іншою протер ложку. З-під лоба глянув на Блідого, що огидно сьорбав гарячу страву, й сам узявся наминати…
Коли тарілки майже спорожніли, Азаров відкинувся на спинку крісла і глянув на розчервонілого від гарячої страви Блідого.
— Быв я, бвядь, седня у презика… — повідомив прем’єр своїм рипучим голоском. — Ну, все, как ты и предупреждав, нахуй бвядь. Кабмин и спикера — в отставку. Он сам, бвядь, остается до осени… Меня свиви.
— А що каже Путін? — поцікавився Блідий.
— Кажэ, бвядь, что ничего нэ кажэ. Презик посоветовав мне мотать в Россию, под крыво ФСБ. Мов, там мне все и расскажут…
— А що ваші російські друзі, колеги? Що вони кажуть?
— Зовут в гости, нахуй бвядь. А мне вот эта их Россия — во где, — провів ребром долоні по горлу. — Им товько павец в рот повожи, так руку по шею откусят. Я совершенно отчетвиво понимаю, что есви там окажусь, мои деньги им будут стоять поперек горва. Не смотря на всю нашу вюбовь и дружбу, я двя них чевовек чужой… И мне всячески будут помогать избаввяться от моих же денег… Повод, бвядь, эти кацапы всегда найдут…
— Так що, може, в Австрію? — поцікавився Блідий.
Азаров важко зітхнув і кивком покликав офіціанта. Той із розумінням налив у чарки горілку.