Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #3
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-282-2
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3». Краткое содержание книги:
Нові небезпечні випробування чекають і на Марка Шведа. Тепер волею долі він — спеціальний агент МІ-6 і разом із молодим британським журналістом Яном Флемінгом має виконати таємні, сповнені небезпеки місії у Харбіні й совєцькій Москві… Однак і під чужим прапором Марко залишається лицарем Таємного Українського Легіону. Повернути вкрадену історію свого народу, розгадати таємницю свого роду і не загубити при цьому подарованого йому долею кохання непросто, бо ворог той самий і так само жорстокий. Він усюди: на Далекому Сході, у Москві і навіть у Лондоні.
Чергові пригоди українського «Джеймса Бонда», Марка Шведа, що розгортаються на історичному тлі 30-х років XX століття, майстерно виписаному авторкою Лорою Підгірною, вражають своєю реалістичністю і драматизмом.
Небезпеки, таємниці, кохання… А головне — українська історія, невивчені і незасвоєні уроки якої можуть відгукнутися для сучасників дуже болючими наслідками.
— Ви обидва — падлюки! Ви обидва використали мене, — скрикнула вона, притиснута до грудей гера Отто. — А Дейч із вами! А я ще співчувала йому! Як ви могли!..
— Бачиш… — Отто трохи полегшив ті сталеві обійми. — Справа понад усе. Ми не повинні піддаватися жалю, емоціям, сумнівам… Так нас вчать. І таким я намагаюся бути. Я сподівався, що після того, що сталося поміж нами у купе і я вдовольню свою пристрасть, все минеться, я більше не згадаю про тебе і ми взагалі більше ніколи не перетнемося…
— У купе ти мене фактично зґвалтував, — прошепотіла Едіт.
Гер Отто гмикнув.
— Починається…. Там, у купе, ти бажала того самого.
— Я була розгублена, налякана…
— А зараз? Зараз — теж?
Едіт знесилено притулилася до його плеча.
— Я нещасна, бо вийшла заміж за чоловіка, якого не кохаю… — прошепотіла вона. — Вийшла за нього, щоб отримати статус… Але я не кохаю Алекса Тюдора-Харта.
— Я знаю, — відказав Отто. — Тому ти тут. Зі мною.
— Бо я увесь цей час тільки й думала про тебе, Отто. Бо я не могла тебе забути.
— Бачиш, — усміхнувся він, куйовдячи її волосся, — іноді корисно піддатися раптовій пристрасті. З того може народитися щось добре. Ми маємо бути разом, Едіт, — додав він. — Я натякну про це Дейчу, і Арнольд буде останнім дурнем, якщо не дослухається.
— В мене взагалі таке враження, що він тепер не чує нікого, окрім себе, — пхекнула Едіт. — 3 оцими своїми маленькими сімейними трагедіями…
— Ну, що ж… Тоді ми змусимо його нас почути, люба.
Едіт Тюдор-Харт більше не сперечалася. У душі після такого пристрасного сеансу кохання вона пробачила геру Отто. Пробачила. Але не забула.
Холодний стетоскоп торкнувся Маркової спини, потім грудей.
— Вдихніть. Видихніть… Не дихайте. Знову вдихніть…
Далі чіпкі довгі пальці військового хірурга, містера Велінгтона, обмацали його плече, м’язи і нижче ключиці; натиснули просто на болюче місце — Шведові аж в очах потемніло і Кров запульсувала у скронях.
А Велінгтон, поміж тим, продовжував свої маніпуляції. Попросив підняти руку, напружити, потім розслабити м’язи. Знову промацував плече, звівши погляд кудись угору, на стелю, вслухався, як під його пальцями діють м’язові скорочення, ніби читав потаємне послання, написане шрифтом Брайля…
Марко із оголеним торсом стояв перед ним, як новобранець на медкомісії, і терпляче виконував усі його вказівки.
Нарешті той глибоко вдихнув, потер лоба.
— Ну, що ж, юначе… — з огляду на поважний вік містера Велінгтона, таке його звернення до Шведа було цілком виправдане. Від того Флемінг тихо й задоволено гмикнув, сидячи у зручному кріслі в кутку кабінету старого хірурга.
Велінгтон Маркові чимось нагадував Кренцеля — літнього патологоанатома з Кам’янця, з яким Швед був знайомий ще за старих часів. А може, то тільки так йому здавалося?
— Усе так погано, пане лікарю? — поцікавився Марко, не зводячи із Велінгтона погляду.
Той не поспішав відповідати, розмірковував.
— Одягайтеся, — промовив нарешті.
Марко зітхнув, взяв зі спинки стільця сорочку, взявся одягати її у той час, коли хірург і далі мовчки спостерігав, як рухаються його пальці, застібаючи ґудзики.
— Кхм… — прокашлявся нарешті Велінгтон. — Ситуація така: певно, мій колега, лікар Файєнс уже вам казав: під час поранення у вас було пошкоджено плечове нервове сплетіння. Зазвичай у такому випадку, і я не буду цього приховувати, відновлення довге і болісне. Це ж не якась подряпина… І якщо пацієнт не докладає до того відповідних зусиль, наслідки можуть бути вкрай неприємні, бо, зізнаюся вам щиро, повне відновлення відбувається не завжди. Власне, усе залежить від того, скільки нервів у сплетінні було травмовано під час поранення. Та, схоже, вам направду поталанило, юначе, бо могло бути й гірше…
— Та куди вже гірше… — зітхнув Марко. — Рука погано працює…
— Могло, могло. Не сперечайтеся, — похитав пальцем Велінгтон. — Я спостерігав, як ви рухаєте рукою, застібаєте ґудзики… Дрібна моторика у порядку, рука рухома, проблема, наскільки я розумію, із цими гострими болями у плечі та занімінням м'язів.
— Так. Останніми днями почуваюся кепсько, — відповів Марко, розтираючи заніміле після довгих маніпуляцій Велінгтона передпліччя. — Найгірше те, що біль починається раптово. Я не можу займатися фізичними вправами, користуватися зброєю, не можу навіть обпертися цією рукою.
Хірург із розумінням кивнув.