Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #3
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-282-2
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3». Краткое содержание книги:
Нові небезпечні випробування чекають і на Марка Шведа. Тепер волею долі він — спеціальний агент МІ-6 і разом із молодим британським журналістом Яном Флемінгом має виконати таємні, сповнені небезпеки місії у Харбіні й совєцькій Москві… Однак і під чужим прапором Марко залишається лицарем Таємного Українського Легіону. Повернути вкрадену історію свого народу, розгадати таємницю свого роду і не загубити при цьому подарованого йому долею кохання непросто, бо ворог той самий і так само жорстокий. Він усюди: на Далекому Сході, у Москві і навіть у Лондоні.
Чергові пригоди українського «Джеймса Бонда», Марка Шведа, що розгортаються на історичному тлі 30-х років XX століття, майстерно виписаному авторкою Лорою Підгірною, вражають своєю реалістичністю і драматизмом.
Небезпеки, таємниці, кохання… А головне — українська історія, невивчені і незасвоєні уроки якої можуть відгукнутися для сучасників дуже болючими наслідками.
— Проте нічого нового я вам не порекомендую, — проказав він. — Фізичні вправи — це добре, але тут головне — не переборщити. Теніс, наприклад — то буде завелике навантаження. А от плавання, масаж — стандартний у таких випадках припис. Якщо сильно болітиме, я припишу вам хороше знеболювальне. Наші нові розробки. Діє швидко, знеболює надовго.
Та постарайтеся, однак, не зловживати; робити укол тоді, коли біль вже направду нестерпний. Порекомендую також радонові ванни. У таких випадках вони дуже помічні, — знову кахикнув у кулак лікар. — А у вашому конкретному випадку — просто необхідні, бо у вас є цілком реальна можливість вилікувати плече.
— Справді? — радо запитав Марко.
— Найкраще вам поїхати на курорт термальних вод… — продовжував Велінгтон. — Скажімо, Бад-Гаштайн. Чудовезне місце, скажу я вам, сам підліковуюся там щороку.
Марко усміхнувся собі під ніс. Ліза давно йому торочила про той Бад-Гаштайн.
— А ще, — замислено сказав лікар, — є у вас знайомі десь за містом, які розводять бджіл? Алергію на бджолині укуси маєте?
Марко замислився, похитав головою.
Окрім тітоньки Елізабет із її садибою у Вілтширі на думку нікого не спадало, у неї в садку стояли кільканадцять вуликів, і тітонька страшенно пишалася тим, що може не тільки сама смакувати домашнім медом, але й мати невеличкий бізнес на тому.
— Маєте на увазі… — почав було Марко.
— Так, саме так, — кивнув Велінгтон. — Бджолині укуси для вас теж стануть помічними. Однак і тут потрібно знати міру. Якщо надумаєте — я можу відрядити до вас свого помічника, який проведе вам кілька сеансів. Перевіримо ефект. А поки… Ось, юначе, ваше знеболювальне…
— Радонові ванни, Бад-Гаштайн, а тепер ще й бджолині укуси… — хитав головою Марко. — Змовилися вони усі, чи що?
Кермувати лівою було не дуже зручно, після маніпуляцій Велінгтона плече розболілося не на жарт. Марко кривився, але, зціпивши зуби, терпів той біль. Уколи, які приписав містер Велінгтон, він зробить уже вдома, ближче до вечора, якщо не минеться.
— Не сумуйте, друже! Повернемось із Москви — поїдете до свого Бад-Гаштайна, — весело промовив Флемінг. — А може, і я з вами… То ж усе-таки альпійський гірськолижний курорт! Ото вже де відірвемось! — додав за якусь мить. — Ви добре стоїте на лижах?
Швед кивнув.
— Прекрасно стою. Однак у мене є умова: поїдете з нами, Яне, якщо знайдете собі до того часу якусь подружку. Дратувати Лізу я вам більше не дозволю, — гмикнув він.
— Де ж я її знайду?
— Пф-ф-ф… — Марко припаркував авто і повернувся до Флемінга. — То вже не мої турботи, Яне. Не мені ж вам підшукувати дівчат. Та й не думаю, що у вас із тим виникнуть якісь проблеми.
Сюди, у святая святих — резиденцію управління розвідки МІ-6, що розташовувалася на Бродвей-Білдинг, уперше він потрапив ще перед поїздкою до Харбіна, до поранення. Вхід за спеціальними посвідками, свіжопофарбовані коридори, гамірні кімнати, з яких долинає то клацання друкарських машинок, то якесь незрозуміле пищання, шурхіт паперу… Кожен заклопотаний своїми справами, кожен рухається наче за своїм власним маршрутом…
І вся ця, на перший погляд, незлагоджена метушня і хаотичні орбіти кожного, хто пересувається коридорами і численними кімнатами, клацання, писк, цокання, стукіт, усе це — голос єдиного механізму, системи, головною метою якої є безпека і захист інтересів Великої Британії. Усе це лише верхівка «айсберга» під назвою Спеціальна секретна служба розвідки МІ-6. Її існування — неофіційне, тому усіх цих людей насправді наче й не існує. Марко завжди серед них, неіснуючих. Нічого нового.
Флемінг іде поряд, не відстає.
Вони спускаються сходами все нижче і нижче. Десь угорі над ними залишаються гамірні метушливі коридори та заклопотані працівники.
Тут, на нижніх поверхах, прохолодніше і похмуріше. Якщо не рахувати кількох охоронців — майже безлюдно. І тихо… Геть тихо.
Денне світло замінюють електричні лампи, луною віддаються кроки…
Їх супроводжує невисокий, міцний, схожий на борця чолов’яга у традиційному для англійця картатому костюмі із ретельно зализаним назад рідким волоссям.
«Його зовнішність, попри нестандартну приземкувату статуру, геть безлика, — упіймав себе на думці Марко. — Навіть вік його неможливо вгадати. Можливо, йому за п’ятдесят… Перетнувшись із ним на вулицях Лондона, мабуть, і не впізнав би його — на обличчі жодної зачіпки, аби воно залишилося у пам’яті. Хіба що оця претензійна краватка у широку, яскраву смужку! За нею його можна було б упізнати». Та краватка мала відверту, ба навіть кричущу символічність — насправді була такою собі міні-копією британського прапора. Однак для співробітника спецслужби, що мав літ за п’ятдесят і міг би стати геть непомітним із таким невиразним обличчям і статурою, вона була як мінімум недоречна.