Франческа. Володарка офіцерського жетона

Уже третій місяць, як полковник Вескотт пішов із посади командира бази. Тепер він відповідає за ВПС штату. Попри його обіцянку відвідувати нас щотижня, із листопада ми полковника не бачили.

І хоч Вескотт закріпив за собою кілька рейсів, бо хотів залишитися літаючим пілотом, зміни його здебільшого випадали на вихідні, тож ми не перетиналися.

Разів зо два до нас заходили його дочки Меґ та Ді. Дівчата розповідали, що татко тепер не часто буває вдома — з ранку до вечора пропадає на роботі, має багато відряджень, а у вихідні ще й літає.

— Сьогодні ми піднімаємо авіацію в ті райони, де за ніч ще не встигли розчистити дороги. У нас є кілька секторів, де будинки розкидані на кілька десятків миль. Частина господарств через негоду залишилася без світла. Поки служби добираються до комунікацій та електрики, ми повинні якнайскоріше добратися до людей. Щойно підвезли вантаж із молоком, енергетичними батончиками, водою, теплими ковдрами та іграшками для дітей, — пояснював нам полковник.

— Іграшками?

— Іграшками, — абсолютно спокійно відповів Вескотт. — Дітям потрібно відвернути увагу від дорослих проблем. Хай тим часом бавляться новими іграшками.

— А що за іграшки? — спитав я, наперед знаючи відповідь.

— Для хлопців — набори з солдатиками, для дівчат — Teddy Bear у військовій формі, — цілком серйозно пояснив полковник, ніби йшлося не про іграшки, а про серйозне військове завдання. — Уявляєш, спускається із неба десант на вертольотах і дарує тобі команду «морських котиків» або сержанта Teddy! Діти запам’ятають це надовго.

— Show must go on! — сказав Баррел.

— Геніальний PR-хід для армії США, — похвалив я.

— Ви, журналісти, вічно робите акценти не там, де треба, — усміхнувся Вескотт. — Головне, що діти отримують іграшки, а люди — допомогу. І вони мають на це повне право, вони за це податки платять.