Кров Дракона. Хто із нас жертва?
- Автор: Мулик Назар
- Серия: Кровь дракона #1
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Кров Дракона. Хто із нас жертва?». Краткое содержание книги:
Магічний світ стає сильнішим і небезпечнішим для людей та королівств, особливо через свого очільника — Самаеля, чия жага до влади межує лише із його силою. Королі готуються до нових звершень, а люди молять богів про спокій та мир…
Фалмін — вбивця драконів та чоловік із поглядом самої Смерті, зробить усе заради єдиної доньки та її безпеки. Головне питання лише в тому, яку ціну доведеться йому сплатити.
— Гібді.
— М?
— Ти це також відчуваєш?
— У?
— Курва матір, прокинься! — прошипів Фалмін, підсунувши до себе меча й тихенько одягаючи чоботи.
— Ну що таке? — пробурмотів невдоволено рудобородий, повернувшись від стіни до друга.
— Ти відчуваєш холод?
Гібді, все ще сонливий, як ведмідь у сплячці, прислухався до своїх відчуттів і з дивом підмітив, що дійсно стало дуже холодно, хоча він був вкритий покривалом і спав на грубці.
— Ага, холодно ще й як. Щось сталося?
Замість відповіді почувся ще один гучний удар грому й на дворі все на мить освітила блискавка. Гібді, який лежав навпроти вікна, подивився вперед, побачив істоту, що своїми червоними очима дивилася на нього крізь скло.
— Фалміне, — рівним голосом сказав Гібді, який, не будь він гордим гномом, міг би від страху і всцятися, — там хтось є.
— Як він виглядає?
— Словами не описати.
Гном затрусив головою, заморгав і страшна істота зникла.
— Фух, схоже здалося.
Як тільки він це сказав, на вулиці почулося іржання коней і нелюдські крики. У хаті всі прокинулися. Фалмін попередив, аби ніхто в жодному разі не запалював світло.
— Фалміне, хай йому пусто буде, що це за дурня? — з просоння запитав Лешак, заспокоюючи сім'ю, яка збилася купкою біля підвалу, готова спуститися туди в разі небезпеки.
— Гібді, щоб не сталося, борони дітей!
— Тебе я не кину! — протверезілим голосом гаркнув гном, тримаючи в руці свою сокиру.
Чаклун хотів відповісти, але не встиг. Вхідні двері впали і в проході з'явився височезний воїн в незвичних шипованих обладунках і шоломі-масці у вигляді драконячої морди. Ординія закричала як навіжена. Пельга, також налякана цим страшним створінням, взяла братиків на руки й кинулася до підвалу.
— Назад! — заверещав щосили Фалмін, вилетівши із кімнати із мечем в руках.
— Він там не сам! — встиг гукнути Гібді перед тим, як Благандійський Чаклун налетів на першого противника, який, наче скеля, стояв в дверях і діставав величезного пернача.
Фалмін із криком кинувся вперед, але його удар був відбитий швидко й без зусиль. Чаклун крутнувся на місці, зробив пірует, що дозволяла простора кімната, зацепив вістрям по грудях, але обладунок лише прим'явся і величезний воїн кинувся на чаклуна. Перший удар, націлений у голову, Фалмін відбив, але не без проблем. Він спотикнувся за поріг і впав, але на поміч прийшов Гібді, який сокирою вдарив по спині ісполита. Велетень покачнувся, але втримався на ногах, повернувся до гнома й замахнувся перначем.
— Ні! — закричав Фалмін, кинувшись на ворога і вивалившись разом із ним на вулицю.
Позаду себе почув чийсь крик і лайку, напевно Гібді, але слів розібрати не зміг. За мить на нього напали. Справа просвистів пернач, Фалмін виставив блок, але сила удару відкинула назад. Піднявши голову, побачив, що в дворі стоїть до десятка таких воїнів-велетнів у чорних латах і однакових шоломах-масках.
— Не може бути, ви ж лише видіння, лише сни! — закричав Фалмін, не віривши в побачених створінь, у неіснування яких вірив до сьогодні.
До чоловіка вийшов один із велетнів, в зіницях якого горів синій вогник, у правій руці тримав моргенштейн, а в лівій великий меч із жахливими зазубринами.
— Твої страхи ожили, Благандійський Чаклуне, — почувся низький голос із глибин шолому, від якого у Фалміна відняло мову, тому що саме цей голос говорив із ним у снах.
Піднявши голову, чаклун побачив темне небо, із якого без перестану били блискавки. Одна влетіла в сусідню хату, яка одразу зайнялася вогнем. Коні вирвалися із конюшень і кинулися з подвір'я, рятуючись від вогню. Лише Гор залишився на місці, чекаючи свого господаря.
— Хто ви такі? — із небаченим до цього страхом запитав Фалмін, не зводячи очей із закованого в сталь велетня.
— Ми — твої страшні сновидіння із минулого, Ардугаре, Віснику Смерті, — почувся той же моторошний голос і Фалмін відчув, як це створіння дивиться йому прямісінько в душу.
— Що ще за Вісник Смерті? Який ще Ардугар? Я не той, за кого ви мене маєте! — зібравши силу в кулак, прокричав Фалмін. — Залиште цю сім'ю в спокої, а то пошкодуєте!
— Все та ж хоробрість, — спокійно сказав воїн із синім вогником в очах. — Ми прийшли саме за тобою, Віснику. Твоя доля вже давно вирішена!