Кров Дракона. Хто із нас жертва?
- Автор: Мулик Назар
- Серия: Кровь дракона #1
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Кров Дракона. Хто із нас жертва?». Краткое содержание книги:
Магічний світ стає сильнішим і небезпечнішим для людей та королівств, особливо через свого очільника — Самаеля, чия жага до влади межує лише із його силою. Королі готуються до нових звершень, а люди молять богів про спокій та мир…
Фалмін — вбивця драконів та чоловік із поглядом самої Смерті, зробить усе заради єдиної доньки та її безпеки. Головне питання лише в тому, яку ціну доведеться йому сплатити.
Коротун, як гном відданий лише вірі у святу силу та голос Радана, міг лише думати, що це злі духи, які хочуть заманити його у свою пастку. Але йти туди гном був так і так змушений, адже позаду могли чекати вороги, а в лісі, за річкою, можна знайти захист…або погибель.
— Тримайся, Фалміне, тримайся, а не то із мене Анарель шкуру зніме, — бурмотів гном, всаджуючи товариша на спину коневі, а сам примостився позаду. — Вперед, Горе, давай хлопчику, — він смикнув поводи, розвернувши коня до річки й чимшвидше помчав. Подалі від нічного жахіття.
Увійшовши у воду, добряче вилаявся, тому що вона була дуже холодна й швидка, діставала йому по самі щиколотки. Кінь завдяки своїм міцним кінцівкам вправно почав перепливати річку, обережно перебираючи ногами. Гном слідкував за іншим берегом і за Фалміном, який міг вислизнути із сідла й впасти у воду. На щастя, вони вдало перетнули річку в наймілкішому місці.
— Ну, конику, вперед, — гном поквапив коня, а сам, тремтячими руками, вчепився в поводи і вдивлявся у темряву, яка панувала між деревами.
Хоча народ гномів славився своїм нічним зором та чуттям, але гном не міг помітити силует, який пробіг біля одного із дерев, на ходу дістаючи стрілу. Не міг зреагувати на постріл лучника, який вистрілив зовсім поруч. У декількох сантиметрах від підкови коня в землі стирчала стріла. Гібді, намагаючись тримати себе в руках, повільно і попри біль підняв закривавлені долоні, не спускаючи очей зі стріли.
— Мене звати Гібдіральд Сав’єр, із клану Рудобородих, — після короткої мовчанки сказав він, все ще не наважуючись поглянути в смертельно небезпечну темряву. — Мого друга поранили, ви могли бачити істот, які це зробили. Прошу, дозвольте нам проїхати.
«А при можливості і допоможіть.»
Тиша. Гібді, відкрив рот, аби сказати ще щось, але його зупинила ще одна стріла, яка з'явилася поруч із першою.
— Не вбивайте, я…
Не договоривши, він підняв голову, почув прямо перед собою чиїсь ледь вловимі кроки. І справді, попереду, перед мордою коня стояла низенька струнка дівчина із довгим, як здалося гному, чорним волоссям. «Дріади, — подумав він, роздивляючись дівчинку з ніг до голови, — Ось тепер нам гаплик.»
Її одяг був зшитий з листя та пучків трави, на спині висіло два повних сагайдаки стріл, а на поясі із ліани — короткий тонкий кинджал. В одній руці тримала довгий лук, а в іншій — дві стріли. Гном здогадувався, що ці стріли лісна дріада пустить до того, як він встигне витягнути меча із піхов. Міг припустити це бодай із того, що дріади були споріднені із ельфами. А Гібді як ніхто інший знав, як швидко стріляють кляті ельфи.
Обличчя дівчини він не бачив, тому що воно було зафарбовано чорною фарбою, лише очі світилися у світлі Місяця, робивши її схожою на дикого лісового кота.
— У мене…
— Alhe! — крикнула дріада, миттєво поклавши стрілу на лук і натягнувши тятиву, цілячись прямо в обличчя гному, який якоїсь миті став до неможливості байдужим.
«Давай, лісна лярво, шмальни у мене стрілою. Але ж, суче плем’я, врятуйте Фалміна!»
Вона повільно підійшла ближче, не зводячи при цьому очей зі спокійного обличчя гнома і Фалміна, який був без свідомості. Підійшла, подивилася на них, напевно, роздивляючись обличчя. Гном уже було почав молотися Радану за упокій душі своєї, але і цього рано списав себе із рахунків.
Дріада, роздивившись обличчя чаклуна, зробила крок назад. У темряві не можна було побачити її очей і міміку, але гному здалося, що дівчина налякана Фалміном ще більше, аніж істотами, які тільки що були біля лісу.
— Agna, Ruel, ek'lae fa, heae ro’on!
Одразу після слів дріади, яка прокричала це гучно й чітко, із гущавини лісу вийшло ще дві схожих на неї лучниці. У кожної була та ж зброя, що й у подруги. Отже, якщо до цього у тверду макітру гнома і закрадався план втечі від однієї дріади, то від трьох лучниць йому ніколи не втекти, тим паче в лісі або через річку. Трішки помізкувавши, він вирішив спробувати ще раз, хоча і знав, що може отримати стрілу в око.
— У мене поранений товариш, негайно потрібна допомога або він помре, — на цей раз лучниці мовчали, тому гном, все ще переборюючи біль і тремтіння в голосі, продовжив. — За нами гналися ці істоти, яких ви бачили. Ми не вороги.
Всі троє дівчат почали перешіптуватися, при цьому розмахуючи енергійно руками й іноді з криками націлюючи лук на гнома, у якого від довгого перебування в сідлі дупа свербіла і боліла наче проклята зараза.
— Я не знати твій товариш і тебе, — сказала грубим голосом одна із лучниць, вказавши луком на Фалміна. — Якби вирішувати я, то вбити вас обох, але не я вирішувати, а матір Неанталь.