Кров Дракона. Хто із нас жертва?
- Автор: Мулик Назар
- Серия: Кровь дракона #1
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Кров Дракона. Хто із нас жертва?». Краткое содержание книги:
Магічний світ стає сильнішим і небезпечнішим для людей та королівств, особливо через свого очільника — Самаеля, чия жага до влади межує лише із його силою. Королі готуються до нових звершень, а люди молять богів про спокій та мир…
Фалмін — вбивця драконів та чоловік із поглядом самої Смерті, зробить усе заради єдиної доньки та її безпеки. Головне питання лише в тому, яку ціну доведеться йому сплатити.
«Живими ми вам не дамося! Гноми ніколи не…»
Гор, не чекаючи команди, інстиктивно рванувся вперед, і не зважаючи на прокльони Гібді, помчав прямо на вершника, який все ще стояв на місці і почав розмахувати мечем над головою. Схоже, це був певний ритуал, тому що від рухів меча темне небо захмарилося, закрутилося і відізвалося сотнею блискавок.
Гібді на ходу хотів розвернув Гора вліво, направити його до тієї частини лісу, де тварина змогла б пройти, але чомусь забув про річку, яка була в цю пору дуже глибокою. Не думаючи ні секунди, гном, наче загнаний пес, рванув подалі від переслідувачів, але ті були вже близько. Зліва вилетів вершник із синіми очицями, той самий, який поранив Фалміна. Він одним рухом вибив рудобородого разом з Благандійськи Чаклуном із сідла й люто закричав в передчутті перемоги. Коротун полетів на землю і боляче забив ребра, а тіло товариша нерухомо лежало поруч.
Їх почали брати в кільце, попереду топотів кінь, намагаючись стоптати гнома ногами, але Гібді, будучи до неможливості впертим гномом, схопився на ноги і, замість того, аби напасти — закричав. Ворожий кінь відхилився, нервово заіржав від дратівливого звуку, проте інші вже були поруч і взяли Гібді із Фалміном у щільне коло.
Гном, подібно вовку оскалився, завертів сокирою вісімки, відганяючи нападників наче набридливих мух.
— Я вам, сука, дорого дамся! — крізь закривавлені стиснуті зуби шипів гном, — Гібдіральд Сав’єр, із клану Рудобородих, сьогодні вип’є пінту пива в Чистих Залах Радана!
Гном наче дикий пес кидався на оточивших його вершників, кусав і боляче бив. Але якби було їх бодай трохи менше…Гібді не зчувся, як пропустив колючий удар в плече, іще один під ребра. Хтось вибив у нього із рук сокиру, вдарив під коліно і повалив на землю.
Гібді бачачи, що дракогор замахнувся високо мечем, впав на землю, із останніх сил ліг тілом на Фалміна і, очікуючи на смерть, заплющив очі. Зверху почувся свист і крик, але за мить у цьому крику відчулася нотка болю і здивування.
Піднявши руду голову, гном побачив, що з лісу за річкою чорними зміями летять стріли, раз за разом протикаючи моторошних істот. Постріли були дуже влучними, і хоча не всі стріли змогли пробити обладунки цих воїнів, але почвари, побачивши появу невідомих і прихованих між деревами ворогів, були змушені відступити.
— Дурні hol'he, вам не втекти від нас та від долі! Зовсім скоро ми прийдемо за ним! — закричав вершник із синіми яскравопалаючими очима. У небі щось затріщало й забили блискавки, але жодна не попала в ліс, якимось дивом просто розбиваючись тисячами іскорками прямісінько перед самими деревами.
Вершники закричали щось своєю мовою й кинулися геть, а за мить темрява окутала їх і ті розчинилися в ній, наче страшний сон. Після цього нападу залишилося лише відлуння грому, а ліс із двох боків якось голосно зашелестів.
Гібді, все ще не вірячи у порятунок, певний час лежав на Фалміну, прикриваючи його тілом. Його били спазми, ребра горіли вогнем, а плече, пробите списом, пульсувало і кровоточило. Проте прохолодне повітря і аж занадто криклива тиша лісу змусило Гібді підняти голову й озирнутися.
Навколо стояла темрява. Ні пташок, ні звуку річки, ні шелестіння трави чутно не було. Складалося враження ніби все завмерло німим страхом перед могутніми воїнами, які ледве не забрали життя чаклуна та його друга.
Гібді лише завдяки своїй витримці встав на коліна, тремтячими руками підтягнув до себе сокиру і почепив її на пояс.
— Не сьогодні, Радане.
Він нахилився до Фалміна, аби перевірити чи той живий. На щастя, притуливши вухо до грудей, почув хоч і дуже слабкий, але все ж удар серця.
Позаду почулося фиркання і нервові удари підков по примерзлій землі. Вірний кінь Фалміна не покинув його навіть зараз, перед загрозою для власного життя.
— Горе, брате, допоможи підняти твого господаря, — знесилено попросив гном, на що кінь опустився нижче, даючи змогу покласти на себе Фалміна.
Із Золотого лісу, прямісінько біля річки, де розпочиналися перші дерева, стало чутно чиїсь голоси. Вони хвилею накотилися на Гібді, не даючи спокійно покласти Фалміна на спину коневі. Рудобородий поглянув на річку, вдивився і прислухався. Голоси були дуже тихими, але зрозумілими.
«Веди його. Веди його до нас. Веди, — пронеслося в його голові. Гном закрутив головою, намагаючись відігнати заманливі голоси. — Скоріше, веди його, веди, бо буде занадто пізно».