Кров Дракона. Хто із нас жертва?
- Автор: Мулик Назар
- Серия: Кровь дракона #1
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Кров Дракона. Хто із нас жертва?». Краткое содержание книги:
Магічний світ стає сильнішим і небезпечнішим для людей та королівств, особливо через свого очільника — Самаеля, чия жага до влади межує лише із його силою. Королі готуються до нових звершень, а люди молять богів про спокій та мир…
Фалмін — вбивця драконів та чоловік із поглядом самої Смерті, зробить усе заради єдиної доньки та її безпеки. Головне питання лише в тому, яку ціну доведеться йому сплатити.
Сказавши це, дівчина одразу взяла Гора за вудило й повела до лісу, інші крокували позаду. Гном здогадувався, що луки зараз цілилися йому в спину, а тому не робив зайвих рухів, довіривши своє життя незнайомій, але, схоже, могутній в цих краях матері Неанталь. Фалмін застогнав, гном одразу сполохався, підхопив його голову, яка відкинулася назад.
— Води, прошу вас, дайте води!
Йому мовчки простягнули якусь круглу річ із дерева, схожу на флягу. Прийнявши її і подякувавши, він налив напою Фалміну у рот, від чого той застогнав ще раз.
— Він не вижити, здохнути по дорозі, — сказала провідниця, яка йшла попереду. — Зупинитися тут на ніч, йому потрібен вогонь і вода.
Гном у відчаї поглянув навколо, в надії побачити бодай щось схоже на якусь будівлю чи накриття, під яким можна було сховатися, але всюди був лише морок і ліс. Невдовзі вони перетнули першу лінію лісу і вийшли на велику галявину, яку накривали мільйони гілок з листям, роблячи це місце й справді незвичним.
— Як називається це місце? — запитав гном, у якого попри поранення та біль ще залишилися сили для подиву. — Ніколи не бачив подібного.
— Галявина Сеаль Тра-а-Арт, — просто відповіла дівчина, яка вела коня за вудило й час від часу поглядала навколо, наче чекаючи на когось. — Ця галявина бути улюбленим місцем для мене й сестер, тут тихо й спокій, тому часто бувати тут.
Вона підійшла до східного краю галявини, жестом показала Гібді, аби той зліз. Гном повільно, стиснувши від болю зуби, не без зусиль закинув собі на плече Фалміна. Поклав друга на білу від снігу й м'яку, наче шовк, траву. Молода дівчина присіла поруч, гном не зміг прочитати якісь емоції на її обличчі. Чи то через чорну фарбу, або ж вона вміло собою володіла.
— Ти ж дріада? — раптово для себе запитав рудобородий, на що отримав грізний погляд дівчини. Він не був із лякливих, але погляд дріади на мить змусив його пожалкувати про свій довгий язик. Однак замість гніву, дівчина спокійно відповіла:
— Я є одна із хранительок цей ліс, — вказала широким жестом на найближчі дерева, наче намагаючись цим показати гному неосяжність лісу. — Я і мої сестри тут головні.
— Не думав, що колись побачу вас, адже кажуть…
— Багато говорити — отримувати стрілу в око, — спокійно відповіла дівчина, відвівши погляд від гнома, даючи цим знати, що розмова завершена.
Вона оглянула Фалміна, бліде обличчя якого було видно навіть у темряві. Дістала з маленького мішечка якусь траву і поклала її поруч із пораненим.
— Що ти робиш? — занепокоївся Гібді, протерши спітнілий лоб брудною рукою.
Дівчина мовчки взяла два камінчики і, декілька раз чиркнувши, вибила вогонь, підпалила траву і підклала її ближче до Фалміна.
— Це — гаара, дим нашого лісу, лікувати буде твого друга, тоді може не помре, як собака.
— Не дуже ти і ввічлива, — буркнув Гібді, якого трішки дратувала надмінність та ворожість дріади. Але могло бути значно, значно гірше.
Він нагнувся, аби понюхати, як пахне ця трава і з подивом для себе відмітив, що пахло чимось подібним до калини та кропиви.
— Я б не хотів здатися нахабою, однак мені також не завадить перев’язати руку і чимось помастити ребра. — сказав Гібді крізь стиснуті зуби, коли відчув гостру біль в ребрах.
Дріади мовчки, майже беземоційно допомогли йому зняти верхній одяг, оглянули і констатували про декілька переламаних ребер та вивих плеча. Гном плювався і лаявся під ніс, коли декількома спритними рухами йому вставили кістку назад в суглоб, однак із полегшенням видихнув, коли спину і ребра намастили прохододною маззю.
— Поки це все. Якщо до завтра не переболіти — наші лікарі тобою зайнятися. — сказала беземоційно дріада.
— Я вдячний тобі. — гном ніяково і навіть якось сором’язливо глянув на молоду дівчину, викривив рот у подобі на усмішку, але то вийшло не дуже гарно через відстутність декількох зубів.
— Лягати спати, — сказала якоїсь миті дівчина, не звернувши увагу на подяку, після чого, не чекаючи Гібді, вляглася біля Фалміна, не соромлячись притулитися до нього своїм тілом. Рано вставати і йти далі, — заплющивши очі сказала лучниця, обійнявши Фалміна рукою.
Гібді, не знайшовши напарника або напарницю для нічного зігріву, вирішив притулитися позаду дріади. Повільно влігшись на м’яку землю, він обережно підповз до дівчини, а коли вона промовчала на це, притиснувся ближче. Він і справді відчув тепло, але за мить сталося те, чого гном ніколи не міг би передбачити у подібній ситуації.