Кров Дракона. Хто із нас жертва?
- Автор: Мулик Назар
- Серия: Кровь дракона #1
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Кров Дракона. Хто із нас жертва?». Краткое содержание книги:
Магічний світ стає сильнішим і небезпечнішим для людей та королівств, особливо через свого очільника — Самаеля, чия жага до влади межує лише із його силою. Королі готуються до нових звершень, а люди молять богів про спокій та мир…
Фалмін — вбивця драконів та чоловік із поглядом самої Смерті, зробить усе заради єдиної доньки та її безпеки. Головне питання лише в тому, яку ціну доведеться йому сплатити.
— Грім-баба, — буркнув про себе він, але тут побачив Фалміна. — Клянуся всіма борделями на світі! Фалмін! — він підбіг до друга й обійняв його, хоча той і виставив руки для захисту. — Ти ба, приїхав! Я вже думав, що тебе та Анарель із ліжка не випустить, вкуси мене комар!
— Я також радий тебе бачити, але давай зайдемо до хати, бо щось холодно, — Фалмін не хотів особливо йти всередину, та й мороз не брав. Просто його трішки бентежили погляди сусідів, які зі свого двору спостерігали за сценою на подвір'ї родини Баварів.
— Так, ходімо вже нарешті, а то обід охолоне і весь спирт із сивухи вивітриться, — сказав Лешак, усміхаючись у весь свій рот. — Чим хата багата!
— А мене твоя дружина не того? — вказавши поглядом вниз запитав Гібді, поглядуючи на вікна, в яких за ним могла спостерігати ця, на його думку, страшна жінка.
— Нє, моя Ординія не злопам'ятна, забула вже, чому хотіла тебе каструвати.
— А вона може? — занепокоївся коротун. — Бо наші жінки, якщо їх довести, то і не таке можуть утнути.
— Ну, хто його знає, я то поки що ж цілий, — усміхнувся хлібороб.
— Ага, тому що твоє хозяйство їй ще потрібно для…
— Так, все, — зупинив його Фалмін, якому почала набридати ця розмова, — ходімо, я трішки зголоднів. Погомонимо всередині.
Ніхто не заперечував і без зволікань усі зайшли до хати. У ніс одразу вдарив запах свіжого хліба й тільки що посмаженої яєчні. Стіл біля вікна вітальні був накритий, там стояла раніше зазначена сивуха, холодець, яєчня та смажена картопля. Гібді, який із самого ранку нічого не їв, а лише валявся на сіновалі і розказував непристойні анекдоти синам Лешака, одразу ж всівся за стіл поруч із пляшкою. Закотив рукава сорочки і вже хотів накинутися на їжу, але тут зайшла Ординія, а за нею влетіло двоє кучерявих хлопчаків. Меншому було п'ять, середньому вісім. Обоє як дві каплі води були схожі на матір, Пельга — на батька.
— Так, ану, пустуни, бігом на двір! Заведіть коня нашого друга до стайні й погодуйте, а коли прийдете, я вам дам по цукерці.
— А де це ти цукерки взяв? — крикнула до Лешака його жінка. — Грошей немає куди витратити?
— Ти вже бачу взагалі здуріла! Це ж дітям!
— Ага, а чим ми їх будемо восени годувати? Цукерками? — не відступала вона.
— Так, бабо, я голова сім'ї і сам буду вирішувати, що мені робити! — крикнув вже Лешак, у якого за цілий день від криків дружини боліла голова. — Йди-но он курчатам дай, а я зараз з гостями трішки посиджу й піду порати далі.
— Ага, знаю я це «трішки», — пробубніла вже покірніше Ординія і вийшла надвір, де почулося іржання Гора, якого малишня завела до стайні. Кінь покірно слухав і не пручався, тому батько хлопчиків і не хвилювався, що довірив їм таку роботу.
— Ох, вона мене в могилу цими своїми психами зведе. Ви вибачте за таке, просто із самого ранку на ногах і вже нерви беруть.
— Все добре, Лешаку, ми ж свої, все розуміємо, — запевнив його Гібді, якому вже нетерпілося всістися за стіл. — Ну, до столу?
— До столу, — погодився господар дому й запросив усіх скуштувати їжу, випивку, а сам взяв з полиці три скляні рюмки й поставив на стіл.
— Ну, давайте! — радісно сказав гном, вже відчуваючи запах домашнього продукту.
— За спокій і мир у наших оселях, — сказав тост Лешак, після чого разом з гостями потягнув першу рюмку, яку закусив яєчнею.
— Ну, по другій? — запропонував Гібді, але отримав грізний погляд Фалміна.
— Ти кудись летиш? Хочеш напитися — пий, а ми з Лешаком поки що полялякаємо, — сказав твердо чаклун, на що гном із непроникним виразом обличчя перехилив ще одну чарку, але наступну не поспішав наповнювати.
— Нус, як там твоє життя, Фалміне, драконів не меншає?
— Життя відносно непогано, але ось зміїв аж ніяк не меншає, як я не стараюся.
— Так звідки ж ці падли беруться? Невже плодяться, що ті миші?
— Дракони живуть у горах, болотах, лісах, печерах, пустелях та в озерах, — пояснив Фалмін. — Вони віддаляються від бурхливого світу й спокійно народжують потомство, причому більшає не сама кількість драконів, а дітлахів, яких вони зобов'язані годувати й оберігати. Саме тому вони нападають на людей — потенційних кривдників і їжу.
— До речі, — встрягнув Гібді, ковиряючи виделкою в картоплі, — а багатенько зараз вищих драконів?
— Достатньо. Особисто я знаю трьох червоних, чотирьох золотих, одного білого й одного чорного.
Рудобородий певний час переварював інформацію, жуючи одну підгорілу картоплину. Фалмін і Лешак поглянули у вікно, побачили Пельгу, яка вийшла з іншого боку хати й пішла городами до лісу, що простягався далеко на південний схід.