Ніж, якого не відпустиш
- Автор: Несс Патрик
- Серия: Ходячий Хаос #1
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: АССА
- ISBN: 978-617-7661-91-6
- Переводчик: Остап Українець
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Ніж, якого не відпустиш». Краткое содержание книги:
— Нам треба йти, — кажу я. — Вже!
— Я забагато важу, — каже вона, її слова сплавляються докупи.
— Будьласка, Віоло, — кажу я, практично ридаю це. — Будьласка.
Вона кліпає і відкриває очі.
Вона дивиться в мої очі.
— Ти прийшов по мене, — каже вона.
— Я прийшов, — кажу я, кашляючи.
— Ти прийшов по мене, — каже вона і її лице трошки осувається.
І тоді ж Манчі вилітає з кущів, гавкаючи моє ім’я так, ніби від цього залежить його житя.
— ТОДДЕ! ТОДДЕ! ТОДДЕ! — захлинається він, добігаючи до нас і пробігаючи попри нас. — Аарон! Іде! Аарон!
Віола тихенько скрикує і ривком, який мало не збиває з ніг мене, піднімається, а тоді ловить мене, коли я падаю, і ми обоє стоїмо, тримаючись один за одного, коли я нарешті нормально показую на човен.
— Туди, — кажу я, зі всіх сил переводячи диханя.
І ми біжимо до нього…
Через табір…
До човна і до річки…
Манчі летить спереду і одним стрибком залітає на борт…
Віола спотикається переді мною…
І ми за п’ять…
Чотири…
Три кроки…
І Аарон вивалюється просто з лісу ззаду нас…
Його Шум такий голосний, шо навіть дивитися не треба…
— ТОДДЕ Г’ЮЇТТЕ!!
І Віола дотяглася до переду човна і падає в нього…
І два кроки…
І один…
І я добігаю і штовхаю зі всьої сили, аби випхати його назад у ріку…
І «ТОДДЕ Г’ЮЇТТЕ!!!»
І він блище…
І човен не рухається…
— Я ПОКАРАЮ БЕЗБОЖНИКІВ!
І ще блище…
І човен дальше не рухається…
І його Шум б’є мене, ніби удар…
І човен рухається…
Крок, ще крок, мої ноги у воді, а човен рухається…
І я падаю…
І я не маю сили залізти в човен…
І я падаю у воду, а човен рухається кудась далі…
І Віола хапає мене за сорочку і шарпає мене до себе, поки моя голова і плечі не перевалюються на інший бік…
— НІ, НЕ СМІЙ! — реве Аарон…
І Віола кричить, і тягне мене знову, і передня половина мене в човні…
І Аарон у воді…
І він хапає мене за ногу…
— Ні! — кричить Віола і хапає мене міцніше, тягнучи зі всіх сил…
І я піднімаюся в повітря…
І човен зупиняється…
І лице Віоли кривиться від напруги…
Але це перетягуваня канату може виграти тільки Аарон…
А тоді я чую гавкіт «Тодде!» , такий несамовитий шо я на секунду думаю, чи то не крокл виліз із води…
Але це Манчі…
Це Манчі…
Це мій пес мій пес мій пес він перестрибує Віолу і я відчуваю, як його лапи б’ють мене по спині, а тоді знову пропадають, коли він кидається на Аарона, вищирившись, завивши, гаркнувши «ТОДДЕ!» , а Аарон люто кричить…
І відпускає мої ноги.
Віола відхиляється назад, але не відпускає, і я залітаю до човна і падаю на неї.
Це відштовхує нас ще далі в річку.
Човен починає відпливати.
Моя голова болить і крутиться, коли я розвертаюся навколо, а мені приходиться стояти навкарачках, аби тримати баланс, але вище я би й так не піднявся, і я вихиляюся з човна і кличу:
— Манчі!
Аарон упав назад на м’ягкий пісок на березі ріки, його сутана заплуталася в ногах. Манчі кинувся йому в лице разом зубами і пазурами, він гарчить і реве. Аарон пробує його струсити, але Манчі вже покусав Аарона за лице, пару раз цапнув, і він не може зорієнтуватися.
Манчі начисто відкушує Аарону носа.
Аарон волає від болю, на всі боки хлище кров.
— Манчі! — кричу я. — Швичче, Манчі!
— Манчі! — кричить Віола.
— Давай, хлопчику!
І Манчі відвертається від Аарона, бо то я його кличу…
І Аарон не втрачає нагоди.
— Ні! — кричу я.
Він грубо хапає Манчі за карк, одним рухом піднімає його над землею.
— Манчі!
Я чую плюскіт і ніби трохи розумію, шо то Віола взяла весло і пробує не дати нам відплисти дальше по річці, а весь світ мерехтить і труситься і…
І в Аарона мій пес.
— АНУ ВЕРТАЙСЯ! — рипить Аарон, тримаючи Манчі на витянутій руці.
Пес заважкий, аби його піднімали за карк, такшо він кричить від болю, але не може нормально вивернути голову, аби вкусити Аарона за руку.
— Відпусти його! — кричу я.
Аарон опускає своє лице…
З тої дірки, де був його ніс, хлище кров, а через дірку в щоці, хоть рана і зажила, можна побачити його зуби, і це люцьке місиво повторює, на цей раз майже спокійно, хоть і булькаючи через кров і м’ясо:
— Вертайся до мене, Тодде Г’юїтте.
— Тодде? — зойкає Манчі.