Ніж, якого не відпустиш
- Автор: Несс Патрик
- Серия: Ходячий Хаос #1
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: АССА
- ISBN: 978-617-7661-91-6
- Переводчик: Остап Українець
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Ніж, якого не відпустиш». Краткое содержание книги:
Я стискаю зуби.
— Про шо?
— Про будьщо, що зможе нам допомогти.
— А як я можу помогти? — кажу я, беручи попрану сорочку і натягуючи на себе. — Армія прийде і повбиває всіх, хто не приєднається. Та й по всьому.
— Це наш дім, Тодде, — каже він. — Ми будемо його захищати. Не маємо вибору.
Тоді на мене не розрахо… — починаю казати я.
— Татку? — чуємо ми.
У дверній проймі біля Віоли стоїть хлопчик.
Справжній хлопчик.
Він дивиться на мене широко росплющеними очима, його Шум веселий, яскравий, домашній, я чую, як він описує мене як кощавий і шрам і сонько і в тойже час там купа, знаєте, теплих думок про свого тата, але то тільки слово татко повторене знову і знову, воно означає все шо ви можете уявити: питання про мене, впізнавання свого татка, зізнання йому в любові, всьо в одному вічноповторюваному слові.
— Привіт, друже, — каже доктор Снов. — Джейкобе, це Тодд. Бачиш, уже прокинувся.
Джейкоб замріяно дивиться на мене, запхавши пальця до рота, і легенько киває.
— Коза не доїться, — тихенько каже він.
— Справді? — каже доктор Снов, підводячись. — Ну то треба піти і глянути — може, вийде її переконати, еге ж?
Татко татко татко каже Шум Джейкоба.
— Піду я гляну до кози, — каже мені доктор Снов, — а тоді зберу решту чоловіків.
Я не можу відвести очей від Джейкоба, котрий не може відвести очей від мене.
Він настільки блище, чим були ті діти з Дального Кута.
І він такий маленький.
Я теж був такий маленький?
Доктор Снов ще говорить.
— Я приведу чоловіків сюди, подивимось, чи ти зможеш нам чимось зарадити, — він нахиляється, аж доки я не дивлюся на нього. — І подивимось, чи ми зможемо чимось зарадити тобі.
Його Шум щирий, правдивий. Я вірю, шо він говорить від чистого серця. А ще я вірю, шо він помиляється.
— Може, й так, — усміхаючись, каже він. — А може, й ні. Ти ще навіть не бачив села. Ходімо, Джейку, — він бере сина за руку. — На кухні є їжа. Ви точно голодні. А я буду за годину.
Я йду до дверей і дивлюся, як вони йдуть. Джейкоб, тримаючи пальця в роті, обертається і дивиться на мене, аж доки вони з татом не виходять з дому.
— Скільки йому років? — питаю я Віолу, ще дивлячись у пустий коридор. — Я навіть не знаю, скільки йому років.
— Йому чотири, — каже вона. — Він мені це сказав разів вісімсот. Тобто він трохи замалий, аби доїти кіз.
— Не в Новому Світі, ні, — кажу я.
Я повертаюся до неї, а вона тримає руки вбоки і серйозно дивиться на мене.
— Піди поїж, — каже вона. — Нам треба поговорити.
33. Вуглекопське
Вона веде мене на кухню, яка таксамо чиста і яскрава як спальня. Річка таксамо пливе за вікнами, пташки дальше Шумлять, музика дальше…
— Шо це за музика? — кажу я, підходячи до вікна, аби виглянути надвір.
Деколи мені здається, шо я пізнаю музику, але коли прислухаюся, то це просто одні голоси змінюються іншими і міняються одне з другим.
— Це з гучномовців у поселенні, — каже Віола, дістаючи з холодильника тарілку холодної перекуски.
Я сідаю за стіл.
— Тута зараз якийсь фестиваль?
— Ні, — каже вона таким тоном, шо це означає «зачекай». — Не фестиваль.
Вона дістає хліб і якісь оранжеві фрукти, яких я ніколи не бачив, і якийсь червоний напій, шо смакує ягодами і цукром.
Я вгризаюся в їжу.
— Розкажи.
— Доктор Снов хороший, — каже вона, ніби мене треба в цьому переконувати. — Він дуже добрий і гарний і дуже старався, аби тебе порятувати, Тодде, і я серйозно.
— Добре. То в чому річ?
— Ця музика грає цілий день і цілу ніч, — каже вона, дивлячись як я їм. — Тут у домі її слабо чути, але в поселенні ти навіть не почуєш власних думок.
Я зупиняюся з повним ротом хліба.
— Як у пабі.
— Якому пабі?
— У пабі в Прент… — я зупиняюся. — Звідки ми, поїхньому?
— З Дальнього Кута.
Я зітхаю.
— Ну, постараюся, — відкушую шматочок фрукта. — Паб у місті, з якого я родом, цілими днями крутив музику, аби якось заглушити Шум.
Вона киває.
— Я спитала доктора Снов, нащо вони так роблять, і він сказав, що це аби чоловічі думки залишалися приватними.
— Воно піднімає жахливий шум, але в цьому вроді є смисл, нє? — знизую плечима я. — Так реально можна розібратися з Шумом.