Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999
- Автор: Снайдер Тимоті
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Дух і літера
- ISBN: 978-966-378-245-4, 978-0-300-10586-5
- Переводчик: Антон Котенко
- Жанр: История
Электронная книга - «Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999». Краткое содержание книги:
Етнічні чистки, розпочаті УПА на Волині у 1943 р., стали до 1945 р. буденним явищем. Як почувались українські повстанці в умовах, які вони самі допомогли створити? Після неофіційної зміни кордонів у 1944 р. головні частини УПА воювали проти радянських сил у радянській Західній Україні, а її командування розглядало польську територію як другорядну в цій боротьбі. На початку 1945 р. Ярослав Старух організував новий загін УПА для діяльності у Польщі в її нових, відсунутих на захід кордонах. Його формування було завершене в серпні 1945 р., коли вже стало відомо, де проходитиме новий радянсько-польський кордон. Загальна чисельність УПА в Польщі у 1945 р. навряд чи перевищувала 2 400 осіб[405]. Ці вояки, за кількома винятками, були тими самими людьми, що здійснювали чистки на Волині й у Галичині у 1943–1944 рр. Більшість тих, хто приєднався до УПА з територій майбутньої повоєнної Польщі, у 1944–1946 рр. воювали фактично на рідній землі[406]. Проте чим далі на південь і захід, тим складніше було українським націоналістам створювати нові підрозділи своєї армії. У 1943 р. УПА воювала на Люблінщині, лише у 1944 р. її загони з'явились у гірських районах Бещадів, а в Низькому Бескиді, де місцевим лемкам була осоружна навіть думка про подібне співіснування, вони не могли закріпитись до осені 1945 р.
Хрущов був правий, коли писав Сталіну, що своїми нападами на мирне українське населення польські партизани допомагають УПА набирати нових людей[407]. Однак головною причиною приєднання до повстанців було бажання уникнути депортації до Радянського Союзу[408]. Зв'язок між батьківщиною та українським націоналізмом, який ніколи раніше навіть не мислився на більшості цих територій, зрештою, став відігравати вагому роль, коли українські націоналісти почали обіцяти не допустити депортацій. Це був крок до нового світу ідеологій. ОУН(Б) і надалі залишалась провідною силою українського націоналізму, але після капітуляції Німеччини різниця між ОУН(М) і ОУН(Б) вже не мала великого значення. На підставі документів УПА можна сказати, що тепер головну роль в армії відігравали ветерани дивізії СС «Галичина», підтримані ОУН(М), але не ОУН(Б)[409]. Наприклад, Микола Копдо у 1944 р. втік із дивізії СС «Галичина», щоб приєднатись до УПА, і загинув як командир одного з її роїв у Польщі. Так само в лютому 1944 р. вчинив визначний діяч ОУН(М) Дмитро Карванський, який загинув під час однієї повстанської операції. Один із чотирьох куренів УПА в Південно-Східній Польщі очолював Михайло Гальо, який теж дезертирував із дивізії СС «Галичина» у 1944 р. Колишнім вояком дивізії був також керівник одного з трьох Тактичних Відтинків[410] УПА в Польщі Маріян Лукашевич[411]. Хоч би якими були мотиви місцевих українців щодо вступу в УПА, їхнім вишколом займались саме такі командири[412]. Інакше кажучи, політика етнічних чисток у комуністичній Польщі штовхала її українське населення в обійми колишніх вояків СС.
405
Szczesniak Antoni, Szota Wieslaw. Droga do nikad. — Warszawa: MON, 1973. — s. 257. Ця дуже корисна праця має недоліки, зумовлені її публікацією в Польській Народній Республіці. Попри ті приклади, які наведено в книзі, її автори зводять український націоналізм до різновиду нацизму. Причини цього цілком очевидні, але від такого трактування треба дистанціюватись, щоб зрозуміти мотивацію українських партизанів у Польщі.
406
Про Лемківщину див.: 1947: Пропамятна книга / Ред. Гук Богдан. — Варшава: Тирса, 1997. — с. 13, 19, 32–33, 61, 123. Майже всі опитані розповідають про службу в УПА або ставлення до неї. У книзі поіменно згадується 371 місцевий вояк УПА. Див. також 507 біограм у книзі: Повстанські могили / Ред. Місило Євген. — Варшава, Торонто: Літопис УПА, 1995; список вояків УПА, засуджених до смерті в 1947 р., див.: УПА в світлі польських документів / Ред. Місило Євген. — т. 22. — Торонто: Літопис УПА, 1992. — с. 567–573.
407
Сергійчук. Трагедія українців Польщі. — с. 151. Спогади українців див.: 1947: Пропамятна книга / Гук. — с. 87, 110, 190, 246.
408
Переселення поляків та українців 1944–1946. — с. 621–625.
409
Відповідно до біограм 501 вояка УПА, які зібрав Є. Місило, 21 з них служили в дивізії СС «Галичина» 24 — в німецькій поліції, 6 — у вермахті, а 1 — в українських легіонах. З огляду на обмежену природу інформації, доступної Місилові, без сумніву, ці цифри були вищими, див.: Повстанські могили / Місило. — с. 29–218. Спогади українських ветеранів дивізії СС «Галичина», які вступили до УПА, див.: 1947: Пропамятна книга / Гук. — с. 42–43, 122; див. також: Дмитрик Іван. У лісах Лемківщини. Спомини вояка УПА. — Мюнхен: Сучасність, 1977. — с. 115.
410
Українська повстанська армія територіально ділилась на чотири Генеральні Воєнні Округи (ГВО): УПА-Північ (Волинь і Полісся), УПА-Захід (Галичина, Буковина, Закарпаття, Закерзоння), УПА-Південь (Кам'янець-Подільська, Житомирська, Вінницька і південна частина Київської області) та УПА-Схід (північ Житомирської і Київської та частина Чернігівської областей). Кожна поділялась на Воєнні Округи (ВО), а Воєннні Округи — на Тактичні Відтинки. Тактичною військовою одиницею УПА був курінь (батальйон), до якого входило три або чотири сотні з технічними частинами. Сотня, що нараховувала 130–200 вояків, складалася з трьох стрілецьких чот і однієї кулуметної, а чота — з трьох роїв. Вищими оперативними одиницями були бригади (фактично курені), загони (полки) та групи чи з'єднані групи (дивізії). — Прим. перекладачів.
411
Повстанські могили / Місило. — с. 85–86, 65–69, 180–181.
412
На території Південно-Східної Польщі діяли школи УПА для новобранців та офіцерів, де їм пояснювали, що становище, в якому вони опинились, є складовою ширшої національної боротьби. Див.: Szczesniak, Szota. Droga do nikad. — s. 153–154. Документи з книги Євгена Місила «Повстанські могили» де можна знайти таку інформацію, наводять приклад подібного вишколу місцевих новобранців.