Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999

Саме в цей час радянська політика здійснила поворот у протилежному напрямку. 3 вересня 1945 р. на запит радянського уповноваженого в справах евакуації Миколи Підгорного польська влада наказала трьом піхотним дивізіям депортувати решту українців до Радянського Союзу[421]. Дехто з вояків двох із цих дивізій були волинськими поляками, які брали участь в актах помсти за різанину 1943 р. Під час цього примусового виселення 23 тис. осіб за межі держави наприкінці 1945 р. польські солдати вбили сотні мирних українських мешканців. Часто польські загони очолювали офіцери Червоної армії, які були відповідальні за кілька найжахливіших кривавих розправ над цивільними українцями. Вони займали високі пости в польській армії і, звичайно, носили польські однострої. (Деякі з них мали польське коріння, як-от сумнозвісний полковник Станіслав Плуто, але частіше радянські офіцери та посадовці, що здійснювали репатріацію українців з Польщі, мали українські прізвища.) Наприкінці 1945 — на початку 1946 рр. modus operandi[422] польської армії полягав у нападі напівсили на підрозділ УПА, а коли той відступав, поляки спалювали якесь село та знищували мирне українське населення з розрахунком на те, що у відповідь упівці зруйнують польське село. Таким чином, потім усе повторювалось спочатку. Ось, наприклад, один випадок із десятків інших: 25 січня 1946 р. за наказом Плуто польські солдати вбили мирних мешканців Завадки Мороховської — переважно жінок, дітей і літніх осіб, загалом 56 мешканців. Вони спалювали людей заживо, спотворювали багнетами обличчя і виймали нутрощі у ще живих[423].