Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999

Однак це не означає, що переселення всього українського населення було зумовлене винятково протистоянням із УПА. На початку 1947 р. польське Політбюро та Генштаб вважали тотальне переселення українців бажаним незалежно від очікуваного знищення УПА. Армія отримала наказ: «знищити банди УПА» й «евакуювати всіх осіб української національності з цих територій на північний захід, розселяючи їх якомога далі один від одного»[433]. Польське керівництво (зокрема, й те, що доповідало Москві) розуміло операцію «Вісла» двояко: водночас як боротьбу і як переселення, тобто, навіть якби УПА вдалось швидко нейтралізувати, переселення мало тривати до останнього українця. За словами генерала Моссора, метою операції «Вісла» було «раз і назавжди розв'язати українську проблему в Польщі»[434]. Переселення було організоване для того, щоб там більше ніколи не могли з'явитись українські громади, а післявоєнна Польща стала, використовуючи лексику повоєнних комуністів, успадковану ними від міжвоєнних націоналістів, «національною державою»[435].

Навіть назва операції не випадкова і свідчить про першорядність переселення. Вісла тече з Кракова через Варшаву та впадає у Балтійське море поблизу Гданська, розділяючи сучасну Польщу майже навпіл. До і під час Другої світової війни річки визначали кордони гомогенних національних територій, уявлених націоналістами: польські націоналісти закликали вигнати українців на схід за Збруч, а українські націоналісти попереджали поляків, щоб ті тікали на захід, за Сян. Радянська ж політика фактично полягала в тому, щоб знайти компромісну річку і потім провести депортацію в обох напрямках. Таким польсько-українським кордоном став Західний Буг, і понад мільйон поляків і українців були «евакуйовані» з одного берега річки на інший. Операція «Вісла» цілком вкладалася в цю традицію, але мала присмак гіркої іронії. Вісла окреслювала північний і західний кордони Люблінського, Ряшівського та Краківського воєводств повоєнної Польщі, де жили українці, і звідки їх потрібно було переселити. Якщо націоналісти зазвичай прагнули вигнати етнічних ворогів за річку і «повернути» їх на ворожу національну територію, а в 1944–1946 рр. подібні плани на власний спосіб реалізовували радянські та польські комуністи, то 1947 року польська влада розосереджувала своїх громадян українського походження в «неправильному» напрямку — на північ і захід — на той берег Вісли, де українців ніколи не було, але де вони, як очікувалось, могли асимілюватись.