Рутенія. Повернення відьми
- Автор: Климчук Віталій
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5535-4
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Рутенія. Повернення відьми». Краткое содержание книги:
Князі правлять державами казкової землі Укранії, пліч-о-пліч з ними — мудрі відьмаки. Лісами мандрують чугайстри, полісуни, мавки, в річках живе плем'я русалок, під землею сховалися рахмани й могутні Великі Полози. Але й капосні злидні дошкуляють людям, і жорстокі песиголовці причаїлися біля кордонів… Такий світ Яв, а ще є світи Прав і Нав. Всіх їх поєднує Світове Дерево, основа Всесвіту.
Героїні роману, молодій обдарованій відьмі Рутенії, доведеться не лише шукати шлях до власного «Я», але й рятувати Всесвіт від зазіхань злодія Ахрумана, що вклоняється Чорнобогу. Вірні друзі — чугайстер Віт, русалинка Дзеванна, молодий зільник Золота, мудрий відьмак Добровін — та інші дивовижні люди й істоти допоможуть їй долати найсуворіші випробування…
Поєднання захопливих пригод і поетичного світосприйняття — таким є сучасне українське фентезі. Алегоричною мовою оповідає воно читачеві про вічні цінності, моральні й культурні.
Він недоказав — із засідки вискочив Золота, в два стрибки подолав відстань до плями…
— Вернись! — вигукнула Рутенія.
Золота відштовхнувся від землі й полетів на заклинача. Збив із ніг, повалив у ту чорноту під ногами. Запахло паленим, обоє закричали і розчинилися в повітрі.
— Вони зникли! — вигукнув Бось.
Неподалік загуркотіли кроки. Боримисл схопив Рутенію, притис до себе.
Поруч продзенькали металевими обладунками з десяток воїнів. До бібліотеки вони не зазирнули.
— Це зміна сторожових постів коло в’язниці. Часу обмаль. Треба бігти, — сказав Боримисл.
І друзі попри небезпеку побігли напролом. Крізь слуг і служниць, кухнями, сходами, коридорами, порожніми наскрізними залами, чорними кімнатами. Вслід їм доносилися крики, лайка, навіть хтось гнався, та недовго. Чого б то ремісники й кухарі бігли за якимись божевільними, може, вони так летять за Ахрумановим наказом? Завдяки Боримислу жодного разу не наштовхнулися на охорону. Він таки знав замок із його заплутаними ходами, таємними проходами, невидимими нішами під гобеленами…
Перевели подих у підземному ході, що міг вивести за межі міста…
— Гей, що це зі мною? — вигукнув Бось.
— Що таке? — спитала Рутенія.
— Та не знаю… ніби хтось взяв багато голок, і почав водити по шкірі, ледь її торкаючись…
Здивований злидень тер руками тіло, присідав, чухався — нічого не допомагало.
— Може, ти захворів? — спитав Боримисл і відійшов.
— Я теж це відчуваю! — сказав тихо Віт і почухався.
Боримисл відійшов ще далі.
— Хапай мене за руку! — крикнула Рутенія Боримислові.
— Ще чого! Ви ж зараз…
Він недоказав, бо Рутенія схопила його за руку сама. Вона здогадалася.
Світ захитався, чорні стіни стали прозорі, ніч стала днем, вихор закрутив усе навколо, завертів у шаленому танці… І все спинилося. Вони так само стояли разом, але вже не в печері.
На землі, вкритій снігом. Посеред поля. Коло якихось сірих стін. У колі озброєних до зубів Чорних Вершників!
Ті вирячились на них, та швидко опам’яталися й схопилися за зброю.
Тиша.
Ніхто не наважується нанести перший удар, перший замах, вигукнути перший бойовий клич.
Їх принесло сюди закляттям, створеним у Суронжі Золотою. Воно обв’язало їх чарами. Значить, Золота десь поруч. І він у небезпеці… Ет, якби ж він знав ці чари раніше і зв’язав ними ще й Дзеванну…
Рутенія пошукала Золоту очима. Погляд натикався лише на оголені леза, чорну шкіру, холодні обладунки, порожні й безжальні очі.
Західний вітер приніс чорну хмару й гострий, болючий сніг. Руки замерзли, щоб їх зігріти, Рутенія ворухнула барткою.
Воїни сприйняли це як початок бою…
Спина до спини, плече до плеча, зброя до зброї. Бартка літала, мов метелик над квітковим полем, от тільки пив цей метелик не нектар, а кров. Чорну кров Чорних Вершників… У другій руці виблискувала легка шабля, прихоплена у зброярні.
Удар, блок, відступ, удар, кров, чавкіт прохромлених нутрощів, удар шаблею, ще один удар сокирою, хрускіт розрубаних ребер, ухилитися, нагнутися, підстрибнути, не даючи порубати ноги, й сокирою по спині, сокира застрягла у хребті, треба витягти, не вдається, ага, помітили, посунули знову, рубонути шаблею по клятій спині, вирубуючи бартку з кістки, як із дерев'яної колоди, так, вдалося, удар, ще удар, злякалися? То ось вам ще! Кров, кров, кров! Упав злидень, на нього падає меч, підставити шаблю, крутнутися, полоснути по шиї барткою, якраз між шоломом і нагрудником, струмені крові, мов фонтани, красиво, внизу все червоне, ще удар, стати вихором, стати несамовитою, стати відьмою, стати… відьмою…
Вже не до таємничості! І Рутенія ще сильніше закрутилась у битві, звільняючи місце для чарів. Вона по-звірячому завила, закричала, загарчала… І нападники відступили, спинились на мить. Цього виявилось достатньо.
Відьма розкинула руки, повернула їх долонями до неба, і закричала: