Рутенія. Повернення відьми
- Автор: Климчук Віталій
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5535-4
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Рутенія. Повернення відьми». Краткое содержание книги:
Князі правлять державами казкової землі Укранії, пліч-о-пліч з ними — мудрі відьмаки. Лісами мандрують чугайстри, полісуни, мавки, в річках живе плем'я русалок, під землею сховалися рахмани й могутні Великі Полози. Але й капосні злидні дошкуляють людям, і жорстокі песиголовці причаїлися біля кордонів… Такий світ Яв, а ще є світи Прав і Нав. Всіх їх поєднує Світове Дерево, основа Всесвіту.
Героїні роману, молодій обдарованій відьмі Рутенії, доведеться не лише шукати шлях до власного «Я», але й рятувати Всесвіт від зазіхань злодія Ахрумана, що вклоняється Чорнобогу. Вірні друзі — чугайстер Віт, русалинка Дзеванна, молодий зільник Золота, мудрий відьмак Добровін — та інші дивовижні люди й істоти допоможуть їй долати найсуворіші випробування…
Поєднання захопливих пригод і поетичного світосприйняття — таким є сучасне українське фентезі. Алегоричною мовою оповідає воно читачеві про вічні цінності, моральні й культурні.
— А за валом капище? — спитала Рутенія.
— Капище Старого Бога. Прабога. Сам лише жертовник, без ідола. Бо хто ж знає, як виглядає Прабог? — відповів Добровін.
Проминули требище й дійшли до внутрішнього валу. Добровін повів бровою — й над ним здійнялися язики полум’я. Дванадцять вогнищ.
Проминули вал — рівна витоптана стежка простяглася до жертовного каменя. Низький, широкий, на ньому помістилося б з десяток воїнів. Зараз же там розпластався Золота. Лицем догори, руки й ноги зв’язані.
Рутенія вирвалася вперед, рубонула мотузки і схилилася над ним:
— Золото! Золото! Отямся! Він неживий! Добровіне! Ми спізнилися…
— Він не живий, — підтвердив Добровін. — Але й не мертвий. Він на межі, Рутеніє…
— Що робити? Я готова.
— Нам не треба нічого робити. Він сам вирішить, куди йому йти: назад, у Яву, чи вперед, до Нави. Але повернутися він може лише заради чогось… Чи має він заради чого вертатися, Рутеніє?
— Думаю, що має…
Віт із Боримислом підняли Золоту на руки й повернулись до требища. Знову подув холодний вітер і посипався лапатий сніг. Сонце остаточно зникло за обрієм, і спустилася ніч.
У требищі вони знайшли їжу і розпалили вогнище. Стіни добре захищали від холоду, тож усі швидко зігрілися. Добровін вклонився на чотири сторони світу і попросив права на прихисток.
— А чого не просте закляття? — спитав Бось.
— Ми у місці богів. Не варто тут чаклувати. Вже один мій бій з воїнами міг викликати їхній гнів. Я ризикував. Вдруге не хочу.
Рутенія схилилась над Золотою. У світлі вогнища він був іще худіший, великий ніс відкидав довгу мерехтливу тінь. Здалося, що він ворухнув повіками. Вона прихилила вухо до серця — не б’ється. Руки холодні. Вона стисла їх і сіла поруч на лаву.
— Добровіне, що робити з Книгою? Ворон так просто це не облишить…
— Ні зараз, ні завтра, ні післязавтра він нас не потурбує… — сказав Добровін. — До речі, щодо Дзеванни і ще однієї дівчини, дуже цікавої відьми, Русани…
Він недоказав, бо почувши Русанине ім’я, з лави схопився Боримисл і підскочив до відьмака:
— Ти бачив її? Ти знаєш її? Що з нею? Де вона?
— Я їх обох бачив, обох знаю, вони у безпеці. Де зараз, не скажу, бо Ворон має багато способів вивідати таємниці. Де були, ви, мабуть, самі здогадалися.
Боримисл опустився на лаву. Обличчя його засвітилося.
Віт, Рутенія, Бось почувши про Дзеваннин порятунок, навіть дихати стали вільніше.
— А навіщо вони були йому потрібні? — спитала Рутенія.
— Чому були? Вони й зараз потрібні. А навіщо… Ти ж знаєш, мабуть, що він, маючи величезну силу, навчився переливати у себе ще й силу інших відьмаків. Дзеванна ж…
— Він хоче брати її силу…
— Так. Русана ж…
— Вона Дзеркало, — сказала Рутенія. — Боримисл розповідав…
— Цей дар у Русани від сплаву сил її матері і Діви. Я розкажу, як це сталося, пізніше. А ще Русана може вільно пересуватися в обох світах. У Яві і Наві. Можливо, саме це й цікаво Воронові? Дізнаємося завтра, коли читатимемо Книгу. — Добровін поклав долоню на Книгу, яку щойно йому передала Рутенія.
— Чому пізніше? Треба зараз… — скочив на ноги злидень, і захитався від утоми.
— От тому й завтра. Ми виснажені. Тому спати, спати, спа-а-а-ти… — позіхнув Добровін, і як сидів, так і заснув.
Рутенія торкнулася пальцями Золотиного лоба, нахилилася й ніжно поцілувала. Потім схилилася над вухом:
— Я не казала тобі… Ти потрібен мені, як повітря, як вода, як сонце. Знайди шлях назад, до мене.
Вона схилила голову йому на груди й заснула, не випускаючи руки.
Прокинулась Рутенія від шелесту паперу. Це Добровін зосереджено гортав сторінки Книги Невір-землі. Лише коли Рута підійшла впритул, він відірвав погляд від аркушів й зиркнув на неї.
— Холодно?
— Так.
— А я зачитався й забув про вогонь.
— Ти читай, я зараз.
— Може, розбудимо когось?
— Ні, хай сплять. А я заразом і зігріюсь.
Добровін неуважно кивнув і знову занурився у текст. Пальці його нервово стискали оправу. Рутенія хвильку постояла і вийшла надвір.
Легені вкололо морозне повітря, в очі вдарило світло. Вона примружилась і раптом зірвалася з місця. Ноги м’яко вгрузали в сніг, в обличчя летіли тверді сніжинки. До відьми прийшло чисте й легке відчуття: вона живе. Вона відчуває холод, бачить сніг, може грузнути в заметах і вибиратися з них, у взуття може набитися сніг, і ноги можуть замерзнути, і їх можна буде потім розтерти і наставити до вогню, й вони зігріються, й стане тепло, і прийде спокій…