Рутенія. Повернення відьми
- Автор: Климчук Віталій
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5535-4
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Рутенія. Повернення відьми». Краткое содержание книги:
Князі правлять державами казкової землі Укранії, пліч-о-пліч з ними — мудрі відьмаки. Лісами мандрують чугайстри, полісуни, мавки, в річках живе плем'я русалок, під землею сховалися рахмани й могутні Великі Полози. Але й капосні злидні дошкуляють людям, і жорстокі песиголовці причаїлися біля кордонів… Такий світ Яв, а ще є світи Прав і Нав. Всіх їх поєднує Світове Дерево, основа Всесвіту.
Героїні роману, молодій обдарованій відьмі Рутенії, доведеться не лише шукати шлях до власного «Я», але й рятувати Всесвіт від зазіхань злодія Ахрумана, що вклоняється Чорнобогу. Вірні друзі — чугайстер Віт, русалинка Дзеванна, молодий зільник Золота, мудрий відьмак Добровін — та інші дивовижні люди й істоти допоможуть їй долати найсуворіші випробування…
Поєднання захопливих пригод і поетичного світосприйняття — таким є сучасне українське фентезі. Алегоричною мовою оповідає воно читачеві про вічні цінності, моральні й культурні.
Срібне світло-туман згустилося круг Рутенії. Огорнуло руки, серце і стало забирати біль. Туман посірів, у ньому з’явилися дірки, пропалені невидимим вогнем. Він почорнів. І розпався сухим попелом. А потім зник і попіл.
Рутенія тримала в руках величну і страшну Книгу Невір-землі. Тримала як звичайний зшиток. Не було болю, страху, гидливості. Звичайна книга у старій шкіряній палітурці. Ті корені, що вона їх пустила у бібліотеці, чи не пустить вона їх у ній? Чи не захопить владу над нею?
— Може, пора? — спитав Боримисл.
Він не знайшов Русани. Біль краяв серце. Він прагнув вибратися з замку і вирушити на полювання. Полювання на Ахрумана. Вбити Чорного Ворона.
Але це потім — зараз треба вибиратися.
Рутенія теж думала не лише про Книгу. Те, що Дзеванни не виявилось у в’язниці, означало лише одне: Ворон забрав її із собою. А отже, треба рушати його слідом. Знайти Чорного Ворона.
Але це потім — зараз треба вибиратися.
Сховавши Книгу до заплічної сумки, Рутенія повернула до виходу й щойно торкнулася дверей, як щось різко штовхнуло її назад до кімнати. Бібліотека спалахнула червоним, вгорі щось гримнуло, тонко завищало, закричало нелюдським стражденним голосом, потім засміялося знущально. З-під склепіння опускалася темрява.
Усі присіли від несподіванки. А потім кинулися врізнобіч, ховаючись поміж стелажами, шафами, книжковими стосами.
15
Чорна постать ходила світлою залою. Вогонь у каміні гудів, рвався догори, прагнув свободи… Але від тіні віяло таким льодяним холодом, що Яр тремтів. А може, він тремтів не від холоду?
— Мої війська стоять на березі Рати. Одне слово — і вони вдеруться до Словунії. За кілька тижнів дістануться Суронжу. Місту кінець. Країні кінець. Твоїй країні, Яре. Ти цього хочеш? Хочеш правити руїною? Я це зроблю!
— Захист… Чаклунський захист… Його ставив Добровін. Він вільний…
— Добровін — блазень! Слабак. Ще трішки — і я його одним пальцем придушу!
— Мої війська зупинять тебе…
— Твої війська? Розжирілі селюки! Знаєш, що найсмішніше?
— Що?
— Ти мені не потрібен! Давно вже не потрібен. А я тут стою й про щось з тобою балакаю. Ти воша, мураха, слимак. Ти був потрібен мені, щоб знайти Книгу. Я тут, бо не можу лишити твою зраду без покарання. Усі мають бачити, до чого призводить зрада. І всі побачать! О, це буде величний урок!
Яр зблід. Кілька разів його погляд ковзав по двох закутаних у чорні тканини постатях. Але не вони його зараз цікавили. Він чогось чекав.
— Даю останню можливість! — Ворон прийняв поведінку Яра за сумніви. — Не чини опору. Здайся. Пусти мої війська. І я подумаю, чи не полегшити тобі кару. Може, навіть помилую…
Яр, здавалося, не слухав. Він чекав і мовчав. Мовчав і Ахруман. Холод гнівними клубами крутився круг Ворона. Нарешті, Яр озвався:
— Ні! Я задовго жив страхом. Задовго жив розвагами. Задовго жив у брехні. Ти налаштував мене проти Добровіна. Я занехаяв країну. Ти зародив у мені бажання всевладдя. Погрожував мої дружині, моїй ненародженій дитині! Обіцяв їм щасливе майбутнє. Знову погрожував. Тримав мене на шворці, та не втримав! Вони зникли. І я не знаю, куди. Якщо вони у тебе, їм не вижити, щоб я не робив. Якщо не у тебе, вони в безпеці, бо ти не знаєш, де вони! А влади я вже не хочу. Я добровільно зніму з себе княжі обов’язки. Хай народ обирає достойного….
Ворон зайшовся сміхом. Він сміявся довго і з насолодою. Сміявся голосно і люто. На мить він повернувся спиною до двох закутаних у чорне постатей. Круг них засяяло світло, роздався гучний ляскіт, і вони зникли. На їхньому місці опинився оповитий сяйвом Добровін.
— Де вони? — вереснув Ворон. — Де русалка і Дзеркало?
— Немає! — розвів руками Добровін і розчинився у повітрі.
Наостанок він двічі махнув рукою, і навколо Ворона загорілося вогняне кільце. Яр побіг геть із зали, скликаючи варту і бойових відьмаків.
16
В центрі зали, опираючись на ціпок із вирізьбленою собачою головою, стояла чорна постать. Рутенія згадала: це у нього з-під носа вона викрала чугайстра.
Постать заговорила, і Рутенія впевнилась у своїй здогадці. Давно забутий, шиплячий уїдливий голос:
— Думали, так просто можна забрати Книгу? Вдертися до замку Чорного Ворона й покинути його безкарно, ще й зі здобиччю?
Він розкинув руки й зашепотів. Чорна пляма розповзлася під його ногами, захоплюючи все нові і нові клапті підлоги. І все, чого пляма торкалася, кричало. Книги верещали, шафи скрипіли і гуділи…