Рутенія. Повернення відьми
- Автор: Климчук Віталій
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5535-4
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Рутенія. Повернення відьми». Краткое содержание книги:
Князі правлять державами казкової землі Укранії, пліч-о-пліч з ними — мудрі відьмаки. Лісами мандрують чугайстри, полісуни, мавки, в річках живе плем'я русалок, під землею сховалися рахмани й могутні Великі Полози. Але й капосні злидні дошкуляють людям, і жорстокі песиголовці причаїлися біля кордонів… Такий світ Яв, а ще є світи Прав і Нав. Всіх їх поєднує Світове Дерево, основа Всесвіту.
Героїні роману, молодій обдарованій відьмі Рутенії, доведеться не лише шукати шлях до власного «Я», але й рятувати Всесвіт від зазіхань злодія Ахрумана, що вклоняється Чорнобогу. Вірні друзі — чугайстер Віт, русалинка Дзеванна, молодий зільник Золота, мудрий відьмак Добровін — та інші дивовижні люди й істоти допоможуть їй долати найсуворіші випробування…
Поєднання захопливих пригод і поетичного світосприйняття — таким є сучасне українське фентезі. Алегоричною мовою оповідає воно читачеві про вічні цінності, моральні й культурні.
Вітер завив, сніг загус. Навколо Рутенії закрутилося біле сяйво, за мить її закрив вихор.
— Вихор Сили! — пролетів полем крик. — Відходимо…
Крик потонув у лементі. Воїни кинулися навтьоки. Вихор зрушив з місця. Він носився по полю й косив ворогів, як траву. За кілька хвилин про битву нагадували лише мертві тіла.
Відьма спинилася. Вихор гойднувся. Вороги щезли. Втекли. Але де Золота? За стінами…
— Рутеніє! — крикнув Віт.
Озирнулася — в небо піднімалися три чорні вихори.
Її вихор рвався у бій. Але це були не прості вояки — відьмаки. Сильні. Досвідчені. Не виснажені бійкою і кружлянням по Ахрумановому замку. Озирнулася ще раз.
Чугайстер, Бось і Боримисл стали трикутником круг неї, Віт дістав з-за пояса гілку-оберіг. Підкинув у повітря, спрямував на неї палицю і прошепотів:
Гілка здійнялася й, подолавши Вихор, торкнулася відьминих рук. Та взяла гілку. Враз від неї висоталися золоті павутинки і полетіли до трьох друзів. Павутинки торкнулися їхніх тіл і в тієї ж миті відчула себе повною сил.
Світло, радісно! Сміятися в лице Ахруману і всім його посіпакам разом узятим! Вгатити сокирою межи очі тим трьом відьмакам, усім одразу! Хотілося…
Чорні Вихори ворухнулися, і повіяло холодом. Рутенія подалася назустріч правому Вихору. Відчула, як провалюється у безодню. Чорний Вихор затягував її у себе, висмоктуючи силу. Вона опиралася, та що сильніший був опір, то більше сили втрачалося. Золоті павутинки зблякли. Рутенія озирнулася — Віт хитався, Боримисл лежав на землі, стояв лише Бось.
Вона розрубала павутинки, відкинула геть гілку й стрибнула вперед, просто на Чорний Вихор…
— Це знову ти? Чому я не здивована? — спитала Рутенія, підводячись із землі.
— На коліна, коли розмовляєш із Правою Рукою Чорного Ворона!
— Ага! От ти хто! А ім'я маєш? Чи, може, забув? Пам'ять відбило, коли Золота стукнув?
Вдалині крізь темні стінки Вихору Рутенія побачила сяйво. Сонце встає? Чи місяць? Але ж ще день…
— Книга! — не звернув уваги на образу Права Рука.
— Яка? Ти що, вмієш читати?
— Книга!
— Не бачити її тобі, як власних вух.
— Книга!
— Та кажу ж, немає її. Спалили. Щоб не дісталася нікому!
Сяйво наближалося.
Поле знову всіяли Чорні Вершники.
— А що за спиною? У мішку?
— Їжа. Іще багато чого, що тебе не обходить!
— Покажи!
— Сам спробуй подивитися! Познайомишся з моєю сокирою…
— Подивись на своїх друзів, дурепо! Що думаєш, зараз з ними зроблять? Книгу! Негайно! — крикнув він і кинувся до відьми.
З голови його спав каптур, і чорна собача морда опинилася коло її обличчя.
— Песиголовець! — зойкнула вона. — То ви існуєте?
Сяйво наближалось.
— Припини теревені! Твої друзі зараз помруть, а ти розважаєшся?
Він затнувся, бо його Вихор розчинився в повітрі. Те саме сталося з Вихорами двох інших відьмаків. Вони розгублено перезиралися, а тоді глянули на схід.
Зірка падала з неба. Сяйво розливалося навкруги, лишаючи за зіркою світлий слід. Загуло, повіяло теплом, потім пахнуло жаром.
Чорні відьмаки стали поруч і почали плести закляття. Зірка падала донизу, на їхнє військо, на них самих…
— Перун! Перун на небесній колісниці! — пронеслося рядами воїнів.
— Світовид!
— Сварог!
— Це ж сам Миха-воїн!
— Ярило! Ярило спускається!
— Хоре! — кричав хтось зовсім переляканий.
— Тікаймо! Боги спускаються!
— На коліна! — крикнув злидень. — На коліна перед Богами! Падайте ниць перед лицем Прабога!
«Це він занадто,» — подумала відьма. Частина війська кинулася врозсип удруге за сьогоднішній день. А частина впала ниць і завмерла.
Зірка спалахнула над самою землею, й у сяйві, під шум вітру та гуркіт громів, опустився Добровін.
— Здається, встиг! — усміхнувся він.
17
Вихор рвався догори, падав донизу, рив землю, виривав із корінням дерева, вив, кричав, ревів і волав.
Він лютував. Він ненавидів. Він кидав небу прокляття, але воно мовчало. Він кричав до Чорнобога, але той не відповідав. Він проклинав Добровіна, але що тому з його прокльонів? Як усе продумано, як розплановано! Скільки дійових осіб грали за його правилами!