Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи
- Автор: Седлачек Томаш
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-244-4
- Переводчик: Тетяна Окопна
- Жанр: Экономика
Электронная книга - «Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи». Краткое содержание книги:
Автор — чеський економіст, радник президента Вацлава Гавела у 2001-2003 роках — у своєму дослідженні сміливо виходить за межі економіки та поєднує її з історією, філософією, психологією та давніми міфами.
ISBN 978-617-679-244-4
Томаш Седлачек © текст, 2012
Тетяна Окопна © переклад, 2017
Іван Міклош © передмова, 2017
Дмитро Подолянчук © дизайн обкладинки, 2017
Видавництво Старого Лева © українське видання, 2017
З цього погляду здається, що Сміт поважав оці обидва основні принципи, йому йшлося лише про розрізнення того, наскільки важливим був той чи інший мотив у кожному з вчинків. І хоча обидві сильні емоції | любов і любов до себе | часто трапляються у своєму чистому вигляді, проте здебільшого наші мотиви — це мікс обох. Дуже гарно про це говорить Мартін Бубер, який ділить людські стосунки на цільові та на чисті, повністю відділені від користі (див далі)[717]. Ймовірно, що Сміт вважав принцип любові до себе домінантним мотивом усіх загальносуспільних відносин, коли перетинаються геть незнайомі люди, хоча в цьому він вбачав лиш мінімалістичне функціонування бідного (з погляду людяності) суспільства. Другий основоположний принцип люб’язної доброзичливості ховається зокрема в приватних відносинах між людьми. Де-факто, саме це робить спільноту людей суспільством.
Суспільна людина Сміта й спадщина Г’юма
У «Теорії моральних почуттів» Сміт подає дуже «неегоїстичну» тезу, відповідно до якої окремих індивідів об’єднують природні суспільні пута, на позначення яких Сміт використовує термін sympathy. Під цим словом він розуміє не лише взаємну приязнь, а й взагалі людську прихильність, спорідненість і уміння зрозуміти поведінку іншого, емпатію. Він розраховує на те, що в людях закодована здатність вжитися в шкіру одне одного, а завдяки цьому — й поводитися апріорі ввічливо. Щоб уникнути звинувачень у тому, що бажання поважати потреби інших — це власне лиш переодягнена любов до себе (наприклад, ми боїмося, щоб такий же біль не спіткав нас самих), Адам Сміт вигадує власну систему: на його думку, людина не думає, що ця ж ситуація повториться з нею самою, вона просто вживається в роль іншої людини. Як приклад він згадує чоловіка, який переживає разом з жінкою її біль під час пологів, хоч він і знає, що ніколи не відчуватиме нічого подібного, йому немає чого боятися. У цьому й полягає вся велика відмінність, і Сміт наполягає на цій надуманій деталі, витрачає багато часу й енергії на те, щоб поставити її вище, понад усі сумніви. За допомогою «вживання в ситуацію іншого» Сміт створив психологічний захист проти індивідуалізму свого часу. «Хоч симпатію у жодному разі не можна вважати егоїстичним принципом»[718].
Окрім цього, Сміт будує на цьому принципі й підоснову для своєї моралі. Людина — істота суспільна, тому потребу співчувати й бути частиною свого оточення вже закладено в її природу. Ще й тому мораль для Сміта має унікальну загальносуспільну роль: «Доброчесність — це велика допомога, а вада — великий знищувач людського суспільства»[719]. Мабуть, складно буде знайти більше суперечностей між Смітом і де Мандевілем, який, навпаки, вважає вади джерелом багатства суспільства, а коли суспільство стає доброчесним (так, як би цього хотів Сміт), воно відразу ж, як вважає де Мандевіль, починає занепадати й невдовзі буде знищеним. Для Сміта «доброчесність — це блиск зубчастих шестерень суспільства ... з іншого боку, вада — це ржа, через яку шестерні починають заїдати і заклинювати; вади в будь-якому разі завдають шкоди. ... Доброчесність — приємна, а вада — огидна для всіх людей. Адже перша забезпечує нам добробут, а друга — гибель і хаос»[720].
Суспільство як раціональний вибір?
Чи є щось більше, ніж індивідуальні раціональні підстави, на яких тримається сучасна економіка, що допомагає суспільству триматися купи й не розпадатися? Іншими словами, чи є людина (хорошим) членом суспільства тільки тому, що їй це вигідно, чи тут вплутані й якісь інші аргументи?
У пошуках відповіді на ці питання та в розумінні економічної антропології загалом далеко зайшов сучасник Сміта Девід Г’юм. У своїх роботах він звертався до ключових тем економічних інтересів, наприклад, походження суспільних норм, теорії користі й любові до себе, писав також і про відношення реальності й екстрараціональності. Зрештою, Сміт і Г’юм були близькими друзями й добре один одного розуміли.
Г’юм стає в опозицію до концепту суспільного договору, яку, наприклад, пропагував Томас Гоббс. Відповідно до цієї теорії людина «обмінює» свої свободи на суспільні норми так, що добровільно (раціонально) підкоряється суспільним правилам й разом з тим очікує, що інші зроблять те саме. Суспільство тримається купи на основі принципу любові до себе, тобто ідеться не більше, ніж про гедоністичний розрахунок. Г’юм не погоджується з цією теорією і пише:
717
Див. Бубер. Я і ти. (Buber, Martin. Ich und Du).
718
Smith, Adam. The Theory of Moral Sentiments, 335.
719
Там само, 463.
720
Smith, Adam. The Theory of Moral Sentiments, 464.