Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи

Набагато інспіративнішим для Сміта є моральне вчення, засноване на взаємній люб’язності (benevolence) та стриманості (self-command) як основній канві суспільства[699]. Він посилається на Августина й Платона, на церковне вчення доктора Гатчесона, до цієї ж категорії належав і Фома Аквінський. За вченням цієї школи, будь-яка корисність убиває мораль. Іншими словами, якщо ми отримаємо винагороду за свій добрий вчинок, цей учинок втрачає свій моральний вимір і стає, простіше кажучи, інструментом процвітання. «Якби з’ясувалося, що наш вчинок, який би мали робити з вдячності, насправді ми робили в очікуванні якогось зиску ... ця новина повністю б зруйнувала будь-яку цінність чи доброту будь-якого вчинку»[700]. Ця школа вірить, пише Сміт, що «любов до себе — це принцип, який ніколи не може бути доброчесним у жодному зі значень чи напрямів»[701]. Сміт прихильно оцінює цей напрям («ця школа підтримує і підгодовує в людському серці все найаристократичніше»)[702], проте в його ізольованій формі категорично з ним не погоджується: мотиви милосердя й доброчинності він не вважає достатньо сильними для того, щоб утримати разом усе суспільство й пояснити наші найнижчі інстинкти.

Далі Сміт доповнює цей конструкт, залучаючи інститут незалежного спостерігача — концепт, згідно з яким людина неупереджено, але все одно емпатично судить й займає позицію щодо вчинків інших.

«Ми думаємо, що ми — спостерігачі власної поведінки, і намагаємося уявити собі, яке враження це б на нас справило в цьому світі. Це єдине дзеркало, у якому ми можемо до певної міри досліджувати доречність нашої власної поведінки очима інших людей»[703].

Подібний концепт використовує і Гатчесон, Г’юм, а пізніше й Мілль. Останній у своїй теорії неіндивідуалістичного конструктивізму конструює етику, відповідно до якої людина мала б переконатися, що максимізує корисність цілого. Тобто йдеться про колективне розуміння утіліті, яке взагалі не є особистим чи індивідуальним. Якщо ж у мене як в абсолютного утилітариста з’явиться відчуття, що якщо я відмовлюся від сотень одиниць свого багатства, то підвищу утіліті когось іншого більше, ніж знижу свою, тоді в екстремальному розумінні я б мав відмовитися від багатства на його користь, тому що йдеться не про мою користь, а про користь цілого, на чому передусім залежить справжнім послідовникам утилітаризму Мілля. І зробити це я мав добровільно. Суспільство під керівництвом «незалежного спостерігача» мало би бути щасливішим, аніж суспільство, у якому панує лише індивідуальна максимізація корисності. Сміт правильно розумів, що в економіці важливі й інші фактори, ніж лише ринок, хоча він — дуже мужньо, як на свій час, — підкреслював і захищав твердження, що ринок повинен стояти в серці кожної економічної системи.